I

и не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж цій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна.
Боян-бо віщий,
якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.
Пам'ятав-бо ж він давніх часів усобиці —
тому пускав десять соколів на стадо лебедів:
котрого [сокіл] настигає,
той спершу пісню співає
старому Ярославу;
хороброму Мстиславу,
який зарізав Редедю перед полками касозькими;
красному Романові Святославичу.
Боян же, браття,
не десять соколів на стадо лебедів пускає,
а свої віщії персти на живії струни накладає,—
вони вже самі князям славу рокотали.

Почнем же, браття, повість оцю
од старого Володимира до нинішнього Ігоря,
що відточив намір силою своєю
вигострив серця свойого мужністю;
сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки