|
Були віки
Трояна,
минули літа Ярослава;
були походи Олегові,
Олега Святославича.
Той-бо Олег мечем крамолу кував
і стріли по землі сіяв.
Вступає він в злоте стремено в городі
Тмуторокані,—
і той дзвін чув давній великий Ярославів син
Всеволод,
а Володимир кожен ранок уші закладав у Чернігові.
Бориса ж Вячеславича
хвальба на суд привела
і на Канині зелений постелила покров
за обиду Олегову,
хороброго і молодого князя.
З тієї ж Канини Святополк полеліяв отця свойого
межи угорськими інохідцями
до святої Софії, до Києва.
Тоді, за Олега Гориславича,
сіялося й виростало усобицями,
гинуло добро Даждьбожого внука,
в княжих крамолах віки вкоротилися людям.
Тоді по Руській землі рідко ратаї покрикали,
та часто ворони каркали,
трупи собі ділячи, |
а галки свою
річ говорили:
хотять полетіти за поживою.
|
|
|
|
|
|
|
|
|