Барокко та народний стиль в мурованій сакральній архітектурі Слобожанщини

БАРОККО ТА НАРОДНИЙ
	СТИЛЬ

В МУРОВАНІЙ САКРАЛЬНІЙ АРХІТЕКТУРІ СЛОБОЖАНЩИНИ

Кандидат фізико-математичних наук В. П. ТИТАР, О. В. ТИТАР

Харківський державний університет

Початок розбудови мурованих храмів на Слобожанщині припадає на 1680-і роки — це час розквіту стилю барокко в архітектурі та мистецтві України. За 100 років панування цього стилю на Слобожанщині було створено 600 храмів, більшість з яких було будовано з дерева, проте з їх числа близько 50 храмів були муровані.

Методологічний розгляд феномену слобожанської церкви включає як побутові, так і соціально-історичні, економічні чинники, політичну волю народу та духовний зміст цього явища [1]. Як відомо, в 60-і роки XVII ст. з центральної України та Брацлавщини, де все ще панувала Руїна, на східну Гетьманщину та Слобожанщину потекли тисячі біженців, котрі швидко заселили ці напівпустинні землі. Ожила Слобожанщина, багато людей осіло на сході Чернігівщини та Полтавщини. Родючі землі, більш менш спокійне життя суттєво вплинули на підвищення добробуту. Склались економічні умови для мурованого будівництва. Після багатьох років гоніння на православну віру почалася доба активного храмового будівництва.

Руїна збагатила негативний досвід, вжахнула і спрямувала підтяті народні сили в нове русло. На тлі Руїни поставали проблеми будування соборного устрою. Якими способами і засобами? Шляхи намічаються в архітектурі...

Гетьмансько-державний стиль українського барокко

Коли Іван Самойлович у ваганні зіставляв варіанти сакральної архітектури, то Іван Мазепа вже зробив остаточний вибір.

Для споруд за часів Івана Мазепи характерно ствердження державотворчих, своєрідних гетьмансько-самодержавних тенденцій у камені. Тенденції тієї епохи, коли влада гетьмана починає асоціюватися з міцною князівською владою, в архітектурі виливалися в такі форми, що немовби пригнічували людину величчю монументальності. Принципи стилю гетьманського барокко — масивність і рух. Воно спрямовано не на досконалість архітектонічного тіла, ні на красу всієї споруди в цілому, а на дію, на передачу певного руху, до володіє цим тілом [2]. Бароко спрямовує силу руху до однієї точки, де дає їй прорватися і де вона витрачається з надмірною марнотратністю, а решта частин залишається тупо бездушними. Бароко долає головну рису художньої творчості — необхідність підняти і нести матерію, долає цю необхідність зусиллям і нетерплячим напруженням. При цьому не тільки окремі частини будівлі здійснюють задану їм роботу, — рух передається всій масі, вся споруда бере в ньому участь.

Як писав іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет [3] про особливості стилю барокко, "нібито скорботний прихований дух зірвав серпанок видимості і ми раптом побачили життя, зібране із окремих складових часток — вихорів і блискавок — або із його споконвічних течій, що утягують людську особистість на кола Дантова пекла".

Пишність, своєрідне розташування частин і деталей споруд, декоративність орнаменту, гра світлотіні підкреслювали перевагу величезних площин мурованих церков. Композиція аналогів храмів періоду Київської Русі (Успенський собор у Лаврі, Михайлівськй собор у Кєві, Борисоглібовськй собор у Чернігові) у вигляді тринавної структури з поперечним трансептом, центральною банею на чотирьох стовпах, або з п'ятибанним завершенням зазнала в добу барокко певних змін. Чотиристовпна конструкція перетворилась на шестистовпну, що увиразнювала поздовжню вісь.

Таким чином представники цього напрямку намагалися поєднати в мурованому будівництві європейські віяння бароккового мистецтва з власною традицією Київської Русі, намагалися синтезувати старий український п'ятизрубний храм з типом римської базиліки. До цього типу мурованих церков в Гетьманщині можна віднести будівлі, що були створені при гетьманах Івані Самойловичі (1672—1687) та Івані Мазепі (1687—1709) за їх кошти або за кошти їх полкової старшини. Це трапезна з Введенською церквою Троїцько-Іллінського монастиря (1677—1679), Спасько-Преображенський собор у Мгарському монастирі біля Лубен (1684—1701), Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря під Черніговом (1679—1695), Богоявленський собор у Братському монастирі на Києво-Подолі (1693—1695), Миколаївський собор у Пустинному монастирі на Печерську (1690—1693), Хреетовоздвиженський собор у Полтаві (1689—1709), церква над Економічною брамою у Лаврі (1696), Миколаївська церква у Глухові (1696), Георгіївський собор та Трапезна у Видубичах під Києвом (1696— 1701), церква на Ближніх печерах у Лаврі (1700).

Народний стиль українського барокко на Слобожанщині

На Слобожанщині жили за дещо інших політичних і культурних обставин, ніж в Гетьманщині, тому змагання верхівки козацтва та решти козацької демократичної верстви тут мали свої відзнаки. Отримані на деякий час від Московської держави вільності тимчасово задовольняли потреби слобожанської посполитої та козацької маси, необжитість краю сприяла об'єднанню різних верств населення. Чому на Слобожанщині, наприклад, не сприймалися ідеї державотворення Гетьманщини? Тому що часто в політичній грі того ж Івана Мазепи Слобожанщина мала приноситися в жертву, як стають окремими жертвами політичних розрахунків Мазепи ІІетрик (Петро Іваненко) та Семен Палій. Договір Петрика з Кримом, схвалений по деяких довідках Іваном Мазепою, передбачав, що "когда дастъ Господь Богь всемогущи Войську Запорожскому іспод ига московскаго выбитца, тогда імеють быти два полка Ахтырской и Сумской со всеми принадлежностьми своими под владеніемъ Государства Малоросійскаго оставать, а Ханковской (Харківський) і Рьібинской (Острогожський) два полка со всеми принадлежностьми переведены на Чигиринъскую Днепра сторону, а места оныя і села быть пусты" [4]. Така умова викликалася тим, що за допомогу у визволенні "іспод московской власти" Військо Запорозьке відкриває "муравскіє шляхи".

Перша Конституція Пилипа Орлика від 1707— 1708 років передбачала подібні міри. Це тільки після полтавської катастрофи Мазепи Пилип Орлик створить демократичну Конституцію 1710 р., де піддасть критиці монархічні ідеї свого патрона. Чи могла схвалити подібні насильства Слобожанщина навіть заради перемоги національної ідеї? За таких умов лише впевненість у власних силах була запорукою можливості вижити.

Слобожанин має більше внутрішнього спокою. Руїна теж осягнута ним, але й подолана: слобожанські церкви мають спільні риси, які відрізняють 'їх від храмів Гетьманщини, це перевага вертикальної компоненти та спокійне опертя майстрів на народні традиції дерев'яної церкви. На Слобожанщині це викликано необхідністю зберегти спадковість перенесених з Правобережжя традицій, наявністю власного високого естетичного критерію, необхідністю ствердитися на новому місці — обжити новий простір, усвідомити через камінь нові реалії природного і соціального середовища.

Церкви, що були створені у народному стилі, географічне розташовуються головним чином на східній Полтавщині та Слобожанщині, їхня конструкція стверджує насамперед рух перетворення, безмежність можливостей не тільки Всесвіту і Творця, але й людини. Храм ніби розімкнутий у безкінечність, сповнений внутрішньої динаміки, що мимовільно захоплює спостерігача, ці побудови немов розчиняються в просторі, нібито пов'язуючи Христа Жертовного і Христа Перемагаючого — в єдине гармонійне просторове втілення. Практичний аспект храму, як місця збору християнської громади православних заступається метафізичним аспектом причетності до всезагального творіння, все-охоплюючої сутності Творця.

Мабуть найбільш виразною пам'яткою синтезу і трансформації ідеї і конструкцій слобожанського дерев'яного будівництва в муровану архітектуру був Покровський собор у Харкові [5]. Цей собор, створений у 1689 р., один з найдавніших архітектурних пам'яток Слобожанщини. Собор практично дослівно повторює слобожанську дерев'яну церкву бойківського типу. Він має тризрубну основу і трибанну побудову. В наземному плані собор має три з'єднані між собою восьмикутники, найбільший з них за розміром — у центрі. Із могутньої основи, яка створена із глухих ренесансових аркад виростають три триярусні вежі. При цьому кожний ярус, вужчий в порівнянні з попереднім, виростає із зрізаної барочної основи, немов намагається простягнутися в небо стрункими світовими отворами і надзвичайно легкою маківкою. Всі простінки веж прорізані стрункими вікнами в красивому обрамленні на півколон і карнизів. Дослідник української культури Дмитро Антонович писав: "Наче тісно стулені між собою три свічки тракірія, розділена вона від самої землі на три логічні вежі, що гармонійно об'єднані в одну цілісність" [6]. Триярусна верхня частина собору неймовірно легка і струнка. Численні лінії середнього верху стрімко злітають догори і на висоті першого залому починають наближатися, але в гранях першого восьмерика вони випрямляються та скеровуюп>ся у вишину, потім ще раз ламаються і наближаються один до одного, щоб в третій раз стрімко злітати догори і сходитися в зеніті верху. Немає в українській кам'яній архітектурі іншої такої споруди, де прийом висотного розкриття внутрішнього простору було б здійснено так блискуче. Монументальний і піднесено-величний образ Покровського собору як найяскравіше виражає естетичні уявлення народу Слобожанщини.

Дуже близьким за архітектурним вираженням до Покровського собору був Миколаївський храм (1682) Святогорського монастиря на Крейдяній скелі [7]. Збудований в традиціях дерев'яної народної архітектури храм був тризрубний і тридільний . Над загальним об'ємом церкви вишиковуються вздовж лінії схід-захід три бані, центральна з яких мурована у формі триярусного восьмерика. Вівтарна частина храму вирубана в крейді. Над вівтарем підноситься декоративна банька пірамідальної форми з невеликим барабаном та грушоподібною маківкою. Із заходу над крейдяним виступом улаштована дерев'яна дзвіниця. Після повторного відкриття монастиря у 1844 р. Миколаївська церква зазнала реконструкції. Замість старої дзвіниці був збудований західний бічний вітар церкви з цегли і зверху надбудована нова дерев'яна дзвіниця у вигляді восьмерика з великими арочними отворами. Фасади храму поділені поясками, кути стін підкреслені пілястрами. Цоколь і карниз прикрашені зубчастим орнаментом, ідентичним "зубчатці" карнизів центральної бані.

Порівняльний аналіз цегляного декору на фасадах церкви показав, що первісний цегляний цоколь Миколаївської церкви цілком аналогічний цегляному цоколеві Преображенського собору в м. Ізюмі та Покровського собору в Харкові [7]. Цей факт, поряд з іншими висновками щодо подібності архітектурних форм, дає підстави віднести Миколаївську церкву до Харківсько-Ізюмської школи будівництва подібних храмів. Більш того, дуже правдоподібне те припущення, що авторами Миколаївської церви (1682), Спасько-Преображенського собору (1686) в Ізюмі, Харківське-го Покровського собору (1689) були одні й ті майстри. Нами доведено, що одним із авторів побудови цих храмів з великою вірогідністю був молодий Іван За-рудний, родом з цих країв. Показовим є і той факт, що саме ці три храми збереглися до наших днів, як символ народного генію Слобожанщини.

На Слобожанщині та на східній Полтавщині за народним стилем було створено десь близько 20 храмів. Крім згаданих, найбільшу вартість мають: Воскресенська церква у Сумах (1702), Різдв'янська церква у Стародубі (1617), Миколаївська церква у Глухові (1693), Троїцька церква Охтирського монастиря (1729), Воскресенська церква Хорошівського монастиря (1759), стара Миколаївська церква у Харкові (1770), стара Троїцька церква у Харкові (1764), Покровська церква у Вільша-нах під Харковом (1769) та ін.

Хрещатий козацько-полковий стиль українського барокко Слобожанщини

Крім загального вертикального компонента та подібності до дерев'яної церкви муровані церкви Слобожанщини мають також і суттєві відзнаки. Можна умовно розрізняти народний стиль будівництва три-дільної і тризрубної церкви та козацько-полковий стиль хрещатої церкви.

Протистояння козацтва та його верхівки на Слобожанщині не завжди було реалізовано політично, навіть часто не усвідомлено, але безсумнівно, знайшло свій вихід в мистецтві. Технологія побудови церкви співпадала із внутрішнім відчуттям гармонічних начал людини і суспільства, а суспільне життя було неможливе без храму як символу єднання певної суспільної групи, в ідеалі — всіх станів.

Незгоду у суспільстві точною мірою відміряло мистецтво. Прикладом протистояння старшини, що намагалися підкорити демократичний дух народу та козацтва, є старий Успенський та Покровський собори у Харкові.

Про старий Успенський собор (1688) ми знаємо, що він був хрещатий п'ятибанний з окремою дзвіницею, збудований коштами наказного полковника Авдія Григоровича Донця з прихожанами. Нагальної необхідності в побудові Покровської церкви не було, бо як відомо вона знаходилася практично поряд з Успенським собором. Але п'ятибанний, хрещатий, улюблений меценатами з козацької полкової старшини тип соборної церкви не задовольняв народні інтереси. Протистояння старшинській верстві було настільки важливе, що на "монументальну пам'ятку соціально-політичних змагань харківської козацької черні" — Покровський собор — знаходяться величезні кошти, майстри будують храм міцно, на віки [5\. Покровський собор стоїть і по цей день, старий Успенський — не простояв і 70 років.

Крім згаданого старого Успенського собору у Харкові найбільшу вагу має Спасько-Преображенський собор в Ізюмі, який стоїть і сьогодні. Спасько-Преображенський собор (1684-1686) в Ізюмі хрещатий, п'ятиверхий, збудований артіллю майстрів, що раніше

споруджували Миколаївський собор Святогорського монастиря, а потім Покровський собор у Харкові. Із середнім, квадратним у плані приміщенням межують чотири гранчасті рукави. Фасади споруди на рівні хору декоровані аркатурою. Грані об'ємів, плоскі ніші і вікна прикрашені иівколонами з перетином. Маси собору дуже мальовничі, пластика їх енергійно виявлена, в них послідовно проводиться боротьба вертикальних і горизонтальних ліній, де вертикальні переважають, що надає об'ємам споруди добірність витонченості і граціозної легкості. Храм є одним з найкращих хрещатих споруд українського барокко. До цього типу церков належать також п'ятибанні храми з хрестоподібним планом [8] — старий Успенський собор Святогорського монастиря (1698), Різдв'янська церква у Харкові (1783), Преображенський собор Ку-рязьського монастиря (1762) та інші, однобанні храми з хрестоподібним планом — Благовіщенська церква у Краснограді (1750), Миколаївська церква у Липнях (1794), Різдвянська церква у Липцях (1787), Миколаївська церква у Старому Селі (1753) та ін.

Наступна стадія барокко пов'язана з розвитком в архітектурі загальноєвропейських тенденцій, що впливали на художню культуру Польщі, Московської держави, України і, зокрема, Слобожанщини. В той час, коли Московська держава, в своєму релігійному формалізмі прикривала свою культурну відсталість необмеженими іноземними запозиченнями, Україна і особливо Слобожанщина сприймала з заходу тільки ті ідеї, форми, які не входили в протиріччя із їх власним виробленим естетичним світоглядом.

Зразком синтезу українського, наришкінського і пізнього московського барокко є Успенський собор у Харкові, зведений в 1771 — 1783 рр. [9]. В плані собор мав форму, близьку до квадрату. За своїм типом споруда відноситься до хрестово-купольних церков. За зразок було взято план московського храму Св. Кли-мента папи Римського, збудованого в 1762—1770 рр. архітекторами А. Євлашевим і Д. Ухтомським. Центральна головна нава — осьова, найширша частина храму, відділена масивними пілонами від північної і південної бічних галерей, — зорієнтована за православним церковним каноном з заходу на схід.

Цей тип церкви можна віднести до типу хрещатих в плані, але в яких простір між раменами заповнюється дев'ятикамерними будовами. До цього типу храмів належать також Успенський собор у Охтирці (1737), Успенський собор у Лебедині (1770), Покровська церква у Охтирці (1753-1762), церква Іоа-нна Предтечі у с. І націнка Ізюмського району та інші.

Підсумки

Таким чином, за короткий відрізок часу на Слобожанщині було збудовано більше 50 мурованих сакральних споруд. І кожна з них — шедевр архітектури світового рівня. Цей зліт мурованого будівництва вражає й дивує, бо за кілька століть, починаючи з XIII, на Лівобережній Україні не було збудовано жодної мурованої монументальної споруди, будували тількидерев'яні церкви. Ці досягнення майстрів Слобожанщини повинні бути належним чином оцінені.

На питання, як досягла в епоху барокко архітектура Слобожанщини, створена в народному стилі, враження необхідності можна відповісти одне: вона залежить майже виключно від гармонійних пропорцій. Найрізноманітніші пропорції цілого і частин повинні виявити свою загальну залежність від ідеї єдності, що лежить в їх основі. Жодна з них не повинна здаватися випадковою, кожна мас випливати з іншої з єдино можливої, природно необхідної. Гетьманське барокко цих понять позбавлено. Воно не може їх сприймати. Те, що намагається виразити його мистецтво, не є досконалим буттям, а лише — виникаюче буття, рух. Тому зв'язок між формами послаблюється. Ііароко зважується давати нечисті пропорції і вносить дисонанс у співзвуччя форм. Бароко подас здавлені ніші, вікна, що неузгоджені з розмірами стін, фрески, завеликі для призначених ним площин. Це частини мовби іншої тональності, іншої шкали пропорцій. Художнє завдання полягає у вирішенні дисонансів. Суперечливі елементи примиряються, із дисонансів народжується гармонія чистих співвідношень. Архітектура стає драматичною: художній витвір складається не з ланцюга закінчених прекрасних частин, які мають самодостатнє значення. Навпаки, частини набувають ціну і значення лише в цілому, і лише цілому дається належне завершення і виразні обриси.

Слобожанський стиль має свою ідейно-історичну, культурну основу. Так, існування трьох виразних стилів мурованого будівництва — гетьманського монументально бароккового, хрещатого полкового козаць-ко-бароккового та народного тризрубного і тридольного з елементами готики і барокко — було обумовлено ідейно-політичними факторами. Технологія побудови церков співпадала із внутрішнім відчуттям народу самого себе і свого місця у світі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Титар В.П., Титар О.В. Народний стиль слобожанського дерев'яного сакрального зодчества // Вестник МСУ,-1999,- 2, № 1.- С. 51-55.

2 Вельфлин Г. Ренессанс й барокко // История архитектурьі в избранньїх отрьівках.- М., 1935.- С. 269-280

3. Хосе Ортега-и-Гассет. Зстетика. Философия культурьі,-М.: Искусство, 1991.- 588 с.

4. Сергійчук В. Кого зрадив гетьман Мазепа. Київ: МП "Фотовідеосервіс", 1991.- 70 с.

5. Таранушенко С. Покровський собор у Харкові: Обміри Тенне.- Харків, 1923,- 32 с.

6. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва.- Прага, 1923.- 210 с.

7. Дедов В Н. Святьіе горьі: От забвения к возрождению.-Київ: РПО "Полиграфкнига", 1995.- 352 с.

8. Кодин В.А., Еремкина Е.А. ХрамьІ Слобожанщину. Фор-мирование архитектурно-художественньїх й градострои-тельньїх традиций.- Харьков: РИП "Оригинал", 1998-184 с.

9. Новгородов В.Е. Золотой венец старого Харькова: Успен-ский собор — памятник архитектурьі XVIII века.- Харьков: Прапор, 1990,- 48 с.