Культура ( укр.)

З давніх часів славиться харківська земля діячами освіти та культури, поетами, драматургами, художниками, артистами, які зробили великий внесок у вітчизняну культуру, в розвиток передової думки.

Вільнодумність народу лунає у творах просвітителя, філософа й поета Григорія Сковороди, книга якого "Басни Харковскiя" увійшла до скарбниці української літератури. В середині XVIII сторіччя він працював викладачем у Харківському колегіумі; мандруючи, багато разів бував у Бабаях, Гусинці та інших місцях Харківщини. Помер Григорій Сковорода у селі Пан-Іванівка, що на слобожанській землі, там і був похований. В 1926 році за проханням жителів село було перейменовано у Сковородинівку; нині там знаходиться музей видатного українського поета-мислителя. Стала Сковородинівка місцем паломництва саме тих, для кого дорогими є історія та культура України й Слобожанщини.

В селі Кручик на Харківщині народився славнозвісний вчений та громадський діяч В.Н.Каразін, якого сучасники прозвали українським Ломоносовим. Можна сміливо стверджувати, що від Сковороди прийняв він естафету просвітництва у тодішній Малоросії, оскільки за його палкою ініціативою і при невтомному піклуванні в 1805 році було відкрито другий в Росії (майже водночас із Казанським) й перший в Україні університет у місті Харкові. Треба відверто зазначити, що діяльність Каразіна не всіма сприймалася однаково, були в нього недоброзичливці й певні супротивники, тим паче слід вклонитися мужності цієї непересічної людини, котра якось висловилась: "Я не боюся здатися кумедним, щоб встигнути бути корисним".

Харківський університет став колискою не тільки вітчизняної науки, але й культури. Тут навчалися й працювали український композитор Н.В.Лисенко, художник Г.І.Семирадський. Професорами університету були засновник вітчизняного слов'янознавства І.І.Срезневський, філолог О.П.Потебня, історики Д.І.Багалій, заслугою якого є фундаментальне дослідження багатого на події минулого Слобожанщини, та Д.І.Яворницький, глибокий досліджувач феномену запорізького козацтва. В першій половині XIX сторіччя ректором університету був український письменник П.П.Гулак-Артемовський.

Харків - батьківщина класика української літератури Григорія Квітки-Основ'яненка. Багато років присвятив він розвитку місцевого театру, написав тут свої кращі твори, а його комедії "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" поповнили репертуар не тільки українських, але й зарубіжних театрів.

Традиції чародіїв сцени М.С.Щепкіна, М.К.Заньковецької, Н.К.Садовського, П.К.Саксаганського, працювавших у харківських театрах, знаходили своє продовження у творчості молодих акторів, і місто дійсно вважалося одним з театральних центрів не тільки України, але й всієї Російської держави. Не раз бував у Харкові і фундатор українського професійного театру М.Л.Кропивницький. В 1902 році, вже тяжко хворий, він оселився на Харківщині, у невеличкому мальовничому хуторку Затишок. І тут Марко Лукич не переставав інтенсивно працювати, розвиваючи сільський самодіяльний театр.

До наших днів дійшли талановиті твори невідомих харківських майстрів пензлю. Їхнім наслідком є безліч картин із зображенням улюбленого народного героя - козака Мамая, це й не дивно: адже Слобожанщина - край вільних поселенців-козаків, які охороняли південні границі держави Російської. Боротьбі з татарськими завойовниками присвячені картини із зображенням Харька - по одній з легенд саме він є засновником Харкова. Так народжувалася самобутня харківська школа живопису, яскравими представниками якої згодом стали П.А.Левченко, М.С.Ткаченко, Н.С.Самокіш та інші. Далеко за межами України відомий талановитий живописець С.І.Васильківський, який колись у Парижі блискавично одержав повне визнання Французької Академії. Всі три його картини, подані на конкурс, потрапили з успіхом до паризької виставки - випадок вельми рідкий. Свої найкращі твори "Весна на Україні", "Козаки в степу", "По Донцю", "Ранок", "Козача левада" Васильківський створював під впливом вражень від історії та пейзажів рідного слобожанського краю. І саме так, як неподільними є у нашій пам'яті Крим і Максиміліан Волошин, Феодосія - та імена Гріна й Айвазовського, не можуть мислитись одне без одного Слобожанщина і Васильківський. Пам'ять про нього має бути вдячною ще й тому, що художник брав діяльну участь в організації міського Художнього музею.

На Харківщині народився й І.Ю.Рєпін. "Тут, у Чугуєві, я так насолоджуюсь красотами природи! - писав великий митець. - Що за диво!!! Я ніяк не припускав, що народився й перебував дитинство, отроцтво і юність серед такої незвичайної та грандіозної природи." Перебування на рідній землі під час зрілої творчості виявилось одним із самих плодотворних періодів для Рєпіна, коли митцем було створено багато відомих полотен й задумано славнозвісних "Запорожців". Проте мало кому відомо, що лукавий писарь, який посідає місце у центрі картини - це сам історик запорізького козацства Д.І.Яворницький.

З Харківщиною пов'язані імена українського поета-революционера П.А.Грабовського та видатного діяча культури Гната Хоткевича. Про останнього варто розповісти окремо. Геніальною була його різносторонність: першим відомим його творчим кроком був захист діплому в Технологічному інституті - Хоткевич запропонував найоригінальнішу конструкцію паровозу. Однак потім майбутній поет швидко зрозумів, що не в техніці прагне самовиразу його душа. В роки своєї молодості (яка співпала з роками революції) віе захопився грандіозним завданням відродження українського духу через збереження і реставрацію культурних традицій. Про те, наскільки серьозних успіхів досяг він на обраному шляху, свідчать і створена ним харківська школа гри на бандурі (до речі, технологія виготовлення бандури є складовою частиною школи), і організація пречудових народних хорів на Слобожанщині та на Львівщині, і поетична творчість, і сама мученицька смерть, яку він прийняв за свою справу у період репресій. Маємо велике сподівання, що величезний роман-тетралогія Хоткевича, який залишився нам у спадщину від нього, ще побачить світ, і цьому також сприятимуть вдячні харків'яни.

Роки революції та наступні за ними (1917 - 1934) - кардинальний поворот у житті Харкова, який стає столицею України - надали величезного імпульсу развитку культурного життя міста й регіону. Індустріальний прорив Харкова в першу десятку міст Радянського Союзу, який супроводжувався сплеском наукової й технічної творчості, врівноважувався ентузіазмом ревнителів мистецтва й культури. Це була епоха конструктивізму в архітектурі, своєрідним пам'ятником якої залишився славнозвісний Держпром, і захоплений Маяковський відкликався на неї:

У полотна

дзвінких залізниць

забинтований,

Гуде столичний український Харків,

живий,

трудовий,

залізобетонний.

Це була епоха новаторства у живопису й літературі. Харків стає центром формування української радянської літератури. Цілий ряд літературних об'єднань: "Молодняк", "Гарт", Плуг", "Вапліте", "Політфронт" - організуються й функціонують тут у 20-ті роки. Сюди охоче приїжджають на зустрічі з читачами Максим Горький і Олексій Толстой, Едуард Багрицький і Михайло Свєтлов. Гостями Харкова були й відомі зарубіжні письменники - Анрі Барбюс, Мартін Андерсен-Нексе, Юліус Фучік, Теодор Драйзер... Дружні зв'язки з письменниками Радянської Росії й прогресивними діячами культури зарубіжних країн сприяли розвитку творчих обдарувань Олександра Довженка і Юрія Яновського, Андрія Головка і Юрія Смолича, Олеся Донченка й Миколи Трублаїні, Івана Микитенка й Олександра Копиленка, Павла Тичини й Володимира Сосюри, які мешкали тоді в Харкові. Організується Всеукраїнська історико-художня галерея. Росте кількість театрів (у довоєнний період вона сягає вже 14!), на сцені яких лунають новаторські постанови. Один спектакль "Мина Мазайло" Леся Курбаса чого вартий! З великим успіхом йшли на сценах харківських театрів п'єси Олександра Корнійчука "Платон Кречет", "Загибель ескадри", "Богдан Хмельницький". Харків'яни захоплювались талантами Н.М.Ужвій, А.М.Бучми, І.А.Марьяненко, Д.С.Антоновича, Б.Р.Гмирі, І.С.Козловського, З.М.Гайдай, І.М.Литвиненко-Вольгемут, І.С.Паторжинського, М.С.Гришко та багатьох інших обдарованих акторів і співаків, які блискуче грали на харківській сцені у довоєнні часи.

Багато уваги приділялось харківськими артистами й режисерами, письменниками й поетами проблемі розвитку народної творчості в містах і селах області. Вже в довоєнні роки за сприянням обласного Будинку народної творчості на Харківщині працювали сотні любительських драмтеатрів, хорових та оперних студій, ансамблів народних інструментів. Звичайним й розповсюдженим явищем для сільської місцевості було тоді відкриття нових учбових закладів, бібліотек, Палаців культури та клубів.

І раптом - війна... Харківська земля пережила двадцять три місяці фашистської окупації, і ось якою з'явилася вона перед очима визволителів 23 серпня 1943 року. Розбиті та спалені геть усі вузлові залізничні станції, підірвані й пограбовані заводи й фабрики, пошматовані воронками поля й сади. Наведемо строки звернення Харківського обкому партії до населення області: "...німці вбивали, вішали, закопували живими, морили голодом наших дорогих та близьких людей... Більш за 100 тисяч волелюбних харків'ян фашистські розбійники погнали на німецьку каторгу. Подивіться на жахливі руїни рідного міста, - це страшний свідок володарства фашистських мирзотників. Заводи й фабрики, школи й вузи, бібліотеки й театри, стадіони й парки, прекрасні майдани й рідні наші оселі німецькі людожери знищили, спустошили. Робітники й робітниці! Трудова інтелігенція! Ми закликаємо вас до напруженої і творчої праці по відродженню міста..."

Героїчними зусиллями харків'ян за підтримкою й братерською допомогою народів Союзу Харків наприкінці п'ятидесятих років знов стає одним з найкрупніших індустріальних центрів країни. Відновлюється й поширюється система освіти. Заново відбудовуються театри, музеї, бібліотеки. Росте кількість самодіятльних художників й майстрів народної творчості. У 80-ті роки їх налічується в області вже більш за 700. Показником бурхливого культурного розвитку Слобожанщини стала організація великої кількості музеїв, серед яких - літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка, музей І.Ю.Рєпіна в Чугуєві, історико-художній музей в селі Пархомівка, де й досі за честь почитають провести авторську виставку харківські художники. В самому Харкові інтенсивно працювали два найкрупніших в УССР музеї - історичний та художній, де було зібрано понад 15 тисяч творів живопису, графіки, скульптури, прикладного мистецтва вітчизняних і зарубіжних авторів. А в 1988 році в культурному житті Харкова відбулась дуже важлива подія: відкриття Літературного музею, який узяв на себе не тільки функцію відновлення та збереження культурної спадщини України, історії її літератури, але й відкриття талантів, організації зустрічей, фестивалів та виставок у своїй літературній вітальні. Можна сміливо стверджувати, що під час перебудови (90-ті роки), який був періодом зростання музею, він перетворився на один з самих цікавих культурних закладів України. Завдяки робітникам музею харків'яни заново відкривали для себе Леся Курбаса, Гната Хоткевича, Миколу Хвильового, Василя Стуса, живе джерело народного фольклору.

Завдяки ініціативі тодішнього мера міста Є.П.Кушнарьова у 90-ті роки було здійснено друге видання історичного твору Д.І.Багалія, Д.П.Міллера "История города Харькова за 250 лет его существования", відкрито муніципальну картинну галерею. В 1998 році побачило світ унікальне видання - альбом "Мистецькi шляхи Харківщини", присвячений шестидесятиріччю Харківської організації Спілки художників України. В теперешній час у місті функціонує прекрасна галерея концерну АВЕК, який приділяє також багато уваги реставрації та підтримці визначних місць Харкова. Славнозвісним є Харків в останні роки своїми фестивалями оперної музики, цікавим є також щорічний фестиваль естрадних співаків імені Клавдії Шульженко, а фестивалі дітячої творчості, як правило, швидко виходять на міжнародний рівень. Дні Харківщини у Київі, які відбулися влітку 2001 року, геть вразили столичну публіку й примусили визнати, що Харків залишається духовною столицею України. Отже початок нового тисячоліття культурний Харків зустрічає з почуттям гідності та з ентузіазмом, в очикуванні спіткання з новими талантами.

3.09.2001

На начало