Журнал проіснував тільки шість місяців - з січня по червень 1816 року. Випускав його місцевий літератор Василь Маслович, а назву частково було запозичено ним у петербурзького журналу "Демокрит"(1815). Але автори нового журналу відверто заявляли, що на відміну від столичного видання харківський журнал - дійсно веселий.

Серед авторів журналу: Григорій Квітка - майбутній класик української літератури Квітка-Основ'яненко; Акім Нахімов - перший поет Харкова, який здобув всеросійську відомість; Орест Сомов - майбутній теоретик романтизму, письменник і критик, близький до декабристів та О.С.Пушкіна; Іван Срезневський - професор Харківського університету, родоначальник неперевершеної династії вітчизняних філологів і літераторів; Розумник Гонорський - перший літературний критик на Україні; Олександр Паліцин - поет, перекладач Руссо і Вольтера, засновник першого українського літературного гуртка.

"Харьковский Демокрит", що продовжував просвітянську традицію новіковських журналів XVIII сторіччя, порушував питання про завдання й жанри сатири. Дійсна сатира, за думкою авторів, не може бути безпредметною, вона викриває громадські вади, недоліки реальних людей. Сучасні реалії зображені в антикріпацьких байках, сатирах, у поемі Масловича "Утаїда". Безліч історичних та побутових деталей, які дозволяють відчути атмосферу того легендарного часу, - в творах, присвячених 1812 року та закордонним походам військ.

Поети "ХД" насмілювались на пародії на "батьків російської поезії" Ломоносова й Сумарокова, першого поета того часу Жуковського. В виступах авторів журналу демократична тенденція спліталася з цілком здоровим прагненням уникнути будь-якої "партійності" в літературі, не схиляючись перед "авторитетами".

Червнений номер журналу завершувався лаконічним повідомленням видавника: "Кінець "Харьковского Демокрита". Маслович, що став на той час "доктором изящных наук",  закрив журнал і вирушив до Петербургу з надією здобути визнання.