|
Вплив творчості,
прикладу особистого життя й філософських ідей
чудового українського мислителя здавна
відчувається в літературі. Першим вивів
Сковороду В.Т.Нарєжний в романі "Российский
Жилблаз" (1814), потім побачила світ повість
І.І.Срезневського "Майор, майор!" (1836), де
дійовою особою є філософ; а великий український
поет Т.Г.Шевченко в повісті "Близнюки" вивів
Сковороду в образі вчителя музики.
Сковородинівські мотиви відчуваються в роздумах
М.В.Гоголя, в філософських поглядах
Ф.М.Достоєвського, в творчості Володимира
Солов'йова (до речі, родича українського філософа
по материнській линії), а також М.С.Лєскова,
погляди Сковороди вивчав Л.М.Толстой.
Й, нарешті, в ХХ віці
розшифрований тайнопис останнього роману
М.Булгакова говорить нам знов про Григорія
Савича Сковороду. Знаки, що вказують на
Сковороду, розсипані в романі повсюди.
Це і ім'я Майстра ("майстром"
в старовину в слов'янськім світі називали
вчителя грамоти по церковних книгах, знавця
біблейських текстів, само таким був
Сковорода, який в 60-ті роки XVIII ст. викладав
катехізіс в підготовчих класах Харківського
колегіуму).
Це й деякі паралелі в постатях
Майстра і Сковороди: наприклад, Майстер у
Булгакова знає декілька іноземних мов
(англійську, французську, німецьку, латинь,
грецьку й трохи читає по-италійському). Сковорода
знав стародавньоєврейську, грецьку, латинь,
німецьку мови й трохи італійську.
Це й місце дії в главі "Судьба
Майстра і Маргарити визначена" - все вказує на
колишній Рум'янцевський музей, згодом один із
будинків Державної бібліотеки СРСР (теперь -
Росії), де здавна зберігаються фонди деячів
культури й освіти, як на місце, де збережено
спадщину Майстра. (Порівняйте: зібрання
рукописів Сковороди в 1875 р. придбано
Рум'янцевським музеєм у онуки Ковалинського М.І.,
який був другом й учнем філософа).
Це й художнє втілення в романі
теорії трьох світів: земного,
біблійного й космічного. Перший світ в романе
показано через людей, другий - через біблійні
персонажі, третій - в постаті Воланда з його
супутниками. (Теорія "трьох світів"
Сковороди в трактаті "Потоп зміїн" говорить
про головний, космічний світ - про Всесвіт,
макрокосм - і про два часткових світа: один з них -
людський, мікрокосм, другий - "симболічний",
тобто мир біблійний. Кожен з трьох світів має дві
"натури": видиму й невидиму, для біблійного
світу перша й дтуга натури співвідносяться як
"знак і символ". Всі три світи зіткані із зла
й добра ; світ біблійний є немов єднальний ланцюг
між видимими й невидимими натурами мікрокосму й
макрокосму. У людини є два тіла и два серця:
тлінне й вічне - земне й духовне. Вчення про
подвійну природу людини говорить про
"істинних" людей як про тих, в яких
"внутрішня" натура превалює над
"зовнішньою". Щастя ж людини не в достатку,
не в багатстві, навіть не в здоров'ї, а в гармонії
душі. "Де ти бачив, або читав, або чув про
щасливого якогось, який би не в самому собі носив
свій скарб? Неможливо не в собі це знайти. Щире
щастя всередині нас єсть". Здобути ж гармонію
людина може, займаючись лише тим, що не
суперечить ії природним здібностям, в "сродном
труде". Прагнення ж людини по перевершення
своїх дійсних потреб є , на думку Сковороди,
джерело страждань.)
Це й прославлена фраза роману
"Рукописи не горять!" (Сковорода,
незадоволений своєю книгою "Асхань",
"ожелчившися, спалив ії", а потім сталось, що
список книги зберігся у одного із друзів
філософа; палить свій роман про Іешуа і Майстер у
Булгакова.)
Філософською моделлю образу
коханої Майстра для Булгакова була теологема
Софії - вічної жіночості, що походить від
Г.С.Сковороди та В.С.Солов'йова, які надихались
нею, почитаючі стародавнє вчення гностиків.
Це навіть і ім'я героїні -
Маргарита. (Слово "маргарит"- перли
-грецького походженя зустрічаємо у творах
Сковороди, до того ж в контексті роздумів про
жіночий початок світу, наприклад у трактаті
"Вдячний Єродій". По латинському ж Маргарита
- перлина).
Нарешті, досить чітко виражена в
романі і сковородинівська концепція пошуку
спокою, одна із головних тем його філософії та
поезії. Спокій для поета-філософа втілює
вічність, вічний дім, а символом воскресіння,
останнього шляху до спокою є місячна дорога.
Тридцять років мандрував
Сковорода шляхами України, з торбою за
плечами й незмінною флейтою-сопілкою за поясом,
навчав людей грамоті, співав їм свої пісні й
передавав живе вчення про душу. Жодна книжка його
не була видана при його житті, але це не
заважало глибокій повазі до Сковороди всіх тих,
хто його знав, особливо - його друзів,
учнів і тих, хто коли-небудь після нього навчався
в Київській духовній академії. Останні ж свої дні
Григорій Савич, так само як дні отроцтва й
юності, провів на Харківській землі. Легенда
оповідає, що він достеменно знав про день своєї
смерті, сам вирив собі могилу напередодні в парку
маєтку Ковалинського, у якого гостював в
останній раз, і заповідав написати на своєму
надгробку коротко : "Світ ловив мене, але не
спіймав". Це був останній вислов Майстра,
пройнятий глибоким змістом і гумором, . |
|