1915— 1930
- голова Комісії з вивчання природних виробничих
сил Росії.Академік АН Української РСР (з 1919 р.),
її організатор і перший президент (1919—1921).
В 1919 створив Хімічну лабораторію в Києві, в 1931
вона була реорганизована в Інститут загальної та
неорганічної хімії АН УРСР.
В 1922—1939 директор організованого ним Радієвого
інституту (в 1922—1926 читав лекції за кордоном)
и водночас
в 1928—1945 директор Лабораторії геохимічних
проблем АН СРСР, яку було перетворено в 1947 на Інститут
геохімії та аналітичної хімії АН СРСР.
Дослідження охоплюють широке коло проблем
природознавства:
загальна геохімія; |
будова силікатів; |
геохімія рідкісних та розсіяних елементів; |
пошук радіоактивних мінералів; |
роль живих організмів в геохімічних
процесах; |
визначення абсолютного віку гірських
порід і т.п. |
В монографіях «Спроба описової мінералогії»
(1908— 1922) та «Історія мінералів земної кори»
(1923—1936) висунув еволюційну теорію походження мінералів
— т.зв. генетична мінералогія.
В 1909 узагальнив дані про парагенез химічних елементів
в земній корі. Розвинув уявлення про роль каолінового
ядра в будові алюмосилікатів.
Зробив принциповий внесок в теорію ізоморфізму
і проблему ізоморфних рядів.
Вивчав хімічний склад земної кори, океану і
атмосфери. Вів (з 1910) пошуки родовищ радіоактивних
мінералів і досліджував їх з метою визначення
вмісту радія і урану.
В роботі «Нариси геохімії» (1927) описав історію
кремнію й силікатів, брома, йоду, вуглецю та елементів
в земній корі. Оцінив (1911) значення радіоактивних
речовин як джерела енергії.
Вивчав воду як мінерал, створив її мінералогію.
Засновник біогеохімії. Сукупність живих організмів
в біосфері назвав «живою речовиною». Згідно його
уявленням, жива речовина втягує неорганічну
матерію в безперервний кругообіг через
трансформацію сонячного випромінювання.
Вивчав хімічний склад і розповсюдженість
тваринних і рослинних організмів з метою виявлення
їхньої ролі в міграції хімічних елементів в земній
корі. Указав на існування організмів-концентратів
Fe, Si, Ca, V та ін.
Розвинув (1923) ідеї про роль радіогеологічних і
радіохімічних досліджень;
передбачав, що «недалеко той час, коли людина одержить
в свої руки атомну енергію»;
нагадував, що «вчені не повинні закривати очі
на можливі наслідки їхньої наукової праці... повинні
почувати себе відповідальними за наслідки їхніх
винаходів».
Вважав, що біосфера під впливом наукових досягнень
та діяльності людини поступово переходить до
нового стану — сфери розуму, тобто ноосфери.
Приділяв виняткову увагу екології, вважав її за
глобальну проблему.
Автор праць з філософських проблем природознавства
та з історії науки.
Чл. ряду академій наук і наукових товариств.
Лауреат Державної премії СРСР (1943).
Академією наук СРСР засновано в 1963 р. Золоту
медаль ім. В.І.Вернадського, яка присуджується за
видатні досягнення в науці.
Його ім'ям був названий в 1946 р. Інститут геохімії
та аналітичної хімії АН СРСР.