Вернадський Володимир Іванович

(до 140-річчя з дня народження)

 

З думок та начерків В.І.Вернадського:

        
  Картина світу, зведена до енергії та матерії, якщо ми спробуємо зараз на неї   поглянути без упередження, явно не відповідає   дійсності...

Свідомість людства стає тою "силою", тим фактором, який ми повинні брати до уваги, коли вивчаємо будь-який природний процес, так само як повинні брати до уваги матеріальне оточення, в якому відбувається цей процес, або ж форми енергії, напр. всесвітнє тяжіння...

Проте свідомість не форма матерії і не форма енергії.

 

 
      
 
Вернадський Володимир Іванович
   

1863-1945

     
  Дуалістичне уявлення про всесвіт з енергії та матерії, яке намагаються звести, винищуючи матерію, до ще простішого, м[абуть], має навпаки бути ще складнішим.

Припустимо, що є енергія, матерія. Матерія може бути фактично приведена до зв'язку з енергією (кванти, електрони, ефір - в різних модіфікаціях). Але в світі є ще регулятори енергії - свідомість, та сила, яка знаходиться в хлоропласті, з хлоросталом і т.д.  Духовна основа?

 
     
15.03.1920. Гірська Щілина. Ялта

 

     
 
   
  "УКРАИНА, РОДНАЯ МОЯ СТОРОНА"

 

 
  "Батько мій занедужав і змушений був залишити професуру в повному розпалі. З ним трапився удар під час засідання політико-економічного комітету Вільно-економічного товариства (він був головою цього комітету).

Він став директором Харківської контори Державного банку і переселився до Харкова, де пройшло моє дитинство".

 
     

Так записано в автобіографічних нотатках Володимира Івановича Вернадського, одного з найвизначніших мислителів ХХ сторіччя. Вернадському судилося не тільки  впливати на розвиток сучасної йому цивілізації, тому що він цілком заслужено володів повноваженнями організатора радянської науки, але й справляти все зростаючий вплив на майбутні покоління завдяки пророчим їдеям та концепціям. Союз науки й філософії - це було для нього не пустим звуком, а справою його життя, його покликанням.

Доречно думати, що Харків, місто його дитинства, було значним фактором впливу на формування непересічної особистості Володимира Івановича. Тут прожив він  майже  вісім років (з 1868 до 1876 рр.), закінчив два класи Харківської гімназії. Надзвичайна допитливість, лагідна вдача та людяність, потяг до стихії української культури, витоки яких лежать в його дитинстві, вчений проніс через все життя. Вернадський цікавився походженням свого рідкісного для українців прізвища, був знайомий з гіпотезою походження свого роду від литовського князя Верна. Через бабусю з батьківського боку В.І. був родичем письменника В.Г.Короленка.

Українська пісня змалу запала в душу В.І.Вернадського. "Батько пристрасно любив українські пісні, і моя мати чудово їх співала". Ганна Петрівна Вернадська володіла розкішним меццо-сопрано. В Харкові, за спогадами В.І., "вона влаштовувала хори, розчинялися вікна і лились прекрасні українські пісні". В Петербурзі 15-річний гімназист запише в свій щоденник: "В Росії зовсім заборонено друкувати книжки на моїй рідній мові. Під час канікул я зі всім запалом візьмусь за неї. В Києві, якщо у когось вдома побачать портрет Шевченка, то його відбирають". В сімнадцять років В.І.Вернадський напише вірш, можливо, єдиний в житті: "Украина, родная моя сторона".

 

    "Я НЕ МОЖУ ПОРИНУТИ ЛИШЕ В ОДНУ НАУКУ..."  
 
  "Ми знаходимось у тяжкому стані, нам зав'язано вуста, заткнуто вуха, ми майже не маємо можливості впливати на вчинки тої держави, громадянами якої ми є, не можемо сповідати ту віру, яка нам дорога і таке інше; проте є й характерна риса в нашому житті - це те, що нам особливо дорогий, що нам особливо близький і привабливий той ідеал свободи, який для наших західних сусідів є не предметом бажання, а предметом володіння. В нашому російському житті особливо зрозумілою є його краса, гармонія й сила."  
 

18.08.1892

 

Поданий перд цим розділом уривок із особистих нотаток В.І.,  - найкраще свідчення про цілісність його натури, яку він виявляв змолоду і в зрілі роки. Позиція невтомного дослідника, якого відзначала і зовнішня, і внутрішня дисципліна, поєднувалась в ньому з безкомпромісністю людської гідності й громадянської позиції.

В 1876 році, після переїзду родини до Петербургу, В.І. поступає в 3-й клас гімназії, в 1881 році закінчує її дев'ятим у видатному випуску - серед випускників гімназії майбутні проф. А.Н.Краснов, фізик В.А.Тюрин та ін. Та треба знати, в яких обставинах це відбулося. За півроку до закінчення гімназії у батька В.І. трапився другий апоплексичний удар, і він поступово згасав. Останні півроку В.І. не відвідував гімназії, оскільки доглядав батька разом з матір'ю. Незважаючи на це, він одразу ж після закінчення гімназії поступає до Петербурзького університету. Це був час його виняткового зближення з батьком, за спогадами вченого ( з 1881р. до самого сконання батька в березні 1884 р.). 

В університеті, завдяки можливості вільного відвідування лекцій за бажанням, В.І. пройшов два курси математичного відділення і практику в астрономічній обсерваторії. Надзвичайне враження справили на нього лекції Мєндєлєєва, Фамінцина, Меншуткина, Докучаєва, Бєкєтова, М.Н.Богданова, Воєйкова, Бутлерова. Важко сказати, чи стався б Вернадський як творець учення про біосферу і про ії перехід в ноосферу, якби не вражаючий збіг в часі викладання в Петербурзькому університеті плеяди цих видатних умів... I особливо слід згадати його вчителя і друга В.В.Докучаєва. Перед відкриттям біосфери відбулося відкриття грунту. Учення В.І.Вернадського про біосферу всією своєю суттю пов'язане з ученням Докучаєва про грунт як про самостійне натурально-історичне тіло природи. Разом з іншими першими слухачами - палкими ентузіастами докучаєвського курсу грунтознавства, як учасник комплексних грунтово-географічних експедицій, В.І. був співучасник відкриття грунту Докучаєвим. Проте парадокс: після виходу, як здавалося, на проторований шлях наукового успіху, Вернадський раптом залишає біологію заради мінералогії, кристалографії, фізичної хімії. Та саме цей крок згодом надає йому енциклопедичної широти погляду на наукові досягнення, спроможності неординарно їх осмислювати і дає можливість повернення до біології на якісно новому рівні.

Поряд з цим В.І. діяльно бере участь в студентському Науково-літературному товаристві, входить до членів його ради. А крім того, він стає гарячим учасником гуртка, який згодом перетворився на братство, котре зв'язало дружбою на все життя його членів. Увага до моральних питань, палкі пошуки всього того, що ми звемо сенсом життя, моральне самоудосконалювання - ось що породило це братство. В ньому ми бачимо майбутніх професорів Ф.Ф. і С.Ф.Ольденбургів, Д.І.Шаховського, А.А.Корнілова, Л.А.Обольянинова, І.М.Гревса, А.Н.Краснова, Н.Г.Ушинського, а також С.Є.Крижановського. Гурток неминуче мав поставити своїх членів в опозицію до реакційного уряду. Вони не збиралися відвертатися від "клятих" питань тієї епохи, яку було влучно окреслено у двовірші:

В России две напасти:
Внизу - власть тьмы, а наверху - тьма власти.

Більшість членів гуртка діяльно брала участь в підготовці літератури для народної просвіти, в співпраці з видавництвом "Посередник".  Вони розмножували заборонені рукописи Толстого "Сповідь", "В чому моя віра?", "Так що ж нам робити?", листування Толстого з Вільямом Фреєм ("Вільним": псевдонім Володимира Костянтиновича Гейнса, організатора хліборобських комун в Америці. Прим.автора сайту), брали участь в виданні літографованої "Історії революційного руху в Росії" Туна. Керуючись принципами залучання народу до свідомої громадської деяльності, гурток встановив зв'язок з харківською просвітителькою Х.Д.Алчевською, яка складала каталоги народних книжок. Брали участь студенти і в дешевих виданнях Ситіна.

(Ідея створення незалежних від уряду учбових закладів в Росії знайшла згодом втілення саме в Харкові: Андрій Краснов, в той час вже професор Харківського університету, став ініціатором і створювачем курсів для робітників. А сам Вернадський, який з 1890 р. жив в Москві, брав активну участь у створенні Педагогічного товариства, а потім Комісії з організації домашнього читання та Вищих жіночих курсів.) 

В 1885 році Вернадський закінчує університет, а через рік одружується з Наталією Євгенівною Старицькою - з гідною подиву жінкою, яка зуміла розділити з ним все життя, яка народила йому сина й дочку і прекрасно їх виховала; щиро прилучала до домашнього кола всіх, хто хоч-якось співпрацював з її чоловіком, навіть його студентів; спеціально удосконалювала свої знання іноземних мов, щоб якісно готувати труди В.І. до друку. Одна дріб'язкова, але ємна деталь: за натурою "сова", вона хронічно недосипала, бо В.І. незмінно прокидався в 6.00, і треба було особисто зварити йому каву - а без цього вона не могла!

Після закінчення університету Вернадський залишається працювати в ньому хранителєм мінералогічного музею. 1887 - 1889 роки були роками відряджень, в тому числі й за кордон. Вернадський відвідує Неаполь, працює в Мюнхені, мандрує по Франції і Швейцарії (здійснює ботаніко-геологічну екскурсію пішки вздовж річки Рони влітку 1888 р.), бере участь в роботі Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні, оглядає музеї Відня, нарешті, працює над синтезом мінералів в Парижі. Під час Всесвітньої виставки в Парижі В.І. довелось демонструвати колекції грунтів Докучаєва як спеціалісту з цього питання, який володів іноземними мовами. Цікаво відзначити, що з того часу В.І. майже щороку від'їжджав за кордон, інтенсивно вивчав іноземні мови і володів 15-ма з них - ще один доказ всеосяжного його мислення.

Після повернення до Росії, в 1890 році Вернадський починає працювати в Московському університеті на кафедрі мінералогії. Перша ж його лекція "Про поліморфізм, як про загальну властивість матерії" мала винятковий успіх і була надрукована в "Записках Московского университета". Єдиний її недолік, за думкою А.П.Павлова, полягав в тому, що це була блискуча наукова доповідь, а не лекція для студентів.

Протягом 20 років вчений поєднує викладацьку діяльність з експедиціями та з інтенсивними науковими дослідженнями. Новаторством у викладанні було перше друковане видання лекций з кристалографії, "Лекцій описової мінералогії", упровадження систематичних мінералогічних екскурсій для студентів (наприклад, на Урал, в Ільменські гори, на Кавказ, в Домбровський вугільний басейн). Водночас В.І. бере участь в організації Вищих жіночих курсів в Москві й викладає на них. В 1897 році він закінчує докторську дисертацію "Явища плину кристалічної речовини", успішно захищає її і стає екстраординарним професором Московського університету. Одразу ж після приїзду до Москви В.І. є активним членом Товариства любителів природознавства, антропології й етнографії. Його стаття "Ломоносов як мінералог і геолог", приурочена до 150-річчя першої російської хімічної лабораторії, мала такий великий успіх, що В.І. радили серйозно зайнятися історією науки і залишити експериментальну мінералогію. Проте успіхи вченого саме в означеній галузі дають закономірний результат:  в березні 1906 р. його обирають дійсним членом-ад'юнктом з мінералогії, а в квітні 1908 р. - екстраординарним академіком з мінералогії Академії наук.

Але в той же час Вернадський чуйно реагує на напружені умови в Росії, обурюється реакційною політикою й посиленням бюрократії, які призводять до студентських зворушень, міркує над тим, як знайти вихід із створеної ситуації (ще в 1901 році він пише грунтовну нотатку "Про засади університетської реформи"). В.І. був приголомшений подіями 9 січня 1905 року, відгукнувся на них статтєю "На спомин Б.А.Лурі" (учень В.І.Вернадського, застрелений 9.01.1905. Прим автора сайту) в "Русских ведомостях". В 1905 році він бере участь в підготовці й проведенні першого з'їзду кадетської (конституційно-демократичної) партії, його обирають до складу Центрального комитету. В квітні 1906 р. В.І. обирають членом Державної ради від університетів і Академії наук; не проходит і місяця, як газета "Дума" друкує його виступ в Державній раді на захист амністії. А в 1908 році в тих же "Русских ведомостях" з'являється його стаття "Перед грозою" про стан вищої школи.

1911 рік - початок зламного періоду в житті Вернадського. Його стаття  "1911 рік в історії російської розумової культури" доносить до нас глибину кризи вищої школи, куди "свавільно з'являлася поліція й порядкувала за власним розсудом". В знак протесту проти свавілля влади майже третина складу викладачів покидає стіни Московського університету на чолі з ректором А.А.Мануйловим. Вернадський переїжджає до Петербургу. Декілька років пильної уваги дослідженням радія, звернення до цієї теми завершаються блискучею доповіддю "Радіоактивні руди в земній корі" на 2-му з'їзді діячив практичної геології. 1912 рік - Вернадський обирається ординарним академіком Академії наук з мінералогії, 1913 рік - виступає з програмною статтею "Листи про вищу освіту в Росії" ("Вестник воспитания", № 5),  1914 рік - приназнається директором Мінералогічного й Геологічного музею АН. 

Все, що сказано вище, є переконливим свідченням закономірного підняття Вернадського до ролі ведучого організатора радянської науки, яку він повинен був грати з 1917 року і майже до самих останніх днів життя.

А тепер, шановний читачу, перед тобою посилання до неупередженої хронології наукової та науково-організаційної праці Вернадського.

 

 

 

"Я ВІДЧУВ В СОБІ ДЕМОНА СОКРАТА"

 
"Я виразно усвідомлюю, що зробив набагато менше, чим міг, що в моїй інтенсивній науковій праці було багато дилетантизму - я наполегливо не домагався того, що б (безперечно) могло дати блискучі результати, я проходив повз очевидних для мене винаходів і байдуже відносився до проповідування своїх думок прибічникам. Підійшла старість, і я оцінив свою роботу як роботу середнього вченого, з окремими незакінченими думками і зачинаннями, що виходили за межі його часу. Ця оцінка за останні місяці зазнала корінного змінення. Я ясно став усвідомлювати, що мені судилося сказати людству нове в тому вченні про живу речовину, яке я створюю, і що це є моє покликання, мій обов'яок, покладений на мене, який я повинен проводити в життя - як пророк, що чує в собі голос, який зве його до дії. Я відчув в собі демона Сократа. Зараз я розумію, що це ж учення може мати такий же вплив, як і книга Дарвіна".
  
Цей запис з'являється в щоденнику Вернадського в 1920 році, в нестерпних умовах громадінської війни, коли учений тільки-но одужав після тяжкого сипного тифу. Мабуть, ситуація влучення на грань між життям і смертю стала тим каталізатором розумового процесу, який поступово відбувався у вченого і раніше і який привів до феноменального результату: до нового світогляду внаслідок синтезу всіх найновіших досліджень, свідком і учасником яких був В.І., та геніальних передбачень, основаних на його гідної подиву інтуіції. Цей новий світогляд ставив одвічні питання: що є Простір, Час, Життя, яка роль Людства в еволюції Всесвяту, які непохитні законы поведінки людини, продиктовані еволюцією? Але відповіді на них формулювались настільки по-новому, що випереджували тодішній час і лише через десятиріччя, наприкінці ХХ ст., стало зрозумілим їхнє значення.

Поволі, довгі роки йшов В.І.Вернадський до розуміння того, що керує в Природі, що є її серцевиною, основою її розвитку. І, звичайно, дорога до Біосфери і до її свята святих починалася не в 1917 році, коли визнаному російському вченому, академіку й члену багатьох зарубіжних наукових товариств сповнилося 54 роки. Ще в юнацьких щоденниках і листах, які відносяться до 80-х років ХІХ сторіччя, зувтрічаються схвильовані записи про "повсюдність життя" та її "тиск". Щ таке життя? Звідки воно? Де його початок?

В нотатках, що написані були в 1917-1921 рр. і видані через 60 в вигляді книги "Жива речовина", Вернадський намагався дати точне поняття живої речовини як сукупності организмів, що беруть участь в геологічних процесах, і виділив, як основні, ті її властивості, які пов'язані з масою, хімічним складом та енергією. Не було тоді й не одержано й нині жодного доказу походження живої речовини із неживої. Між цими двома станами матерії немає ніяких проміжних ступенів, що вели б від інертного до живого стану. Збільшуються, напроти, докази зворотнього виникнення - структур земної кори від речовин віджилих. Не тільки гірські породи та копалини, але й атмосфера (існує думка, що й гідросфера!) планети цілком є продуктом біосфери, результатом життєдіяльності тварин, рослин, мікроорганізмів. Через біогеохімічні цикли запускається вся машина геологічних подій в земній корі.

Жива природа під таким кутом зору (як причина неживої!) вимушує нас звернутися уже до неземних причин самого життя, в буквальному сенсі - до космічного її статусу. Моржливі дві відповіді на запитанні про походження життя: життя є вічне та космічне; житя виникло на Землі. Це - гіпотези. Для наближення до істини необхідно звернутися до безперечних тезисів без протиріч (емпіричних узагальнень), що витікають з багаторазово підтверджених фактів. "Біосфера" Вернадського починається з шести основоположних узагальнень:

1. Ніколи в умовах Землі не спостерігалося зародження живої речовини від неживої.
2. В геологічній історії немає епох відсутності життя.
3. Сучасна жива речовина генетично споріднена з усіма організмами минулих часів .
4. В сучасну епоху жива речовина так само впливає на химичний склад земної кори, як і в минулі епохи.
5. Існує постійна кількість атомів, захоплених в будь-який момент живою речовиною. (Закон збереження кількості живої речовини).
6. Енергія живої речовини є перетворена, акумульована енергія Сонця.

Найбільш вражаючим є друге узагальнення: в земній корі неможливо відшукати шари, вільні від впливу живої речовини. Звідси виникає парадокс про неможливість виміряти вік Землі як космічного тіла, бо в кінці наших зусиль ми будемо знаходити тільки структури, перероблені живою речовиною. Земля була оживлена завжди. Наше пересічне мислення в спробах дійти до витоків зупиняється тут в здивуванні й питає: "А що було до завжди?", і звертає увагу до сусідніх небесних тіл, позбавлених ознак життя (як тепер достеменно відомо). Загадка життя земного пов'язана зі словом "завжди", а значить, з поняттям часу, віку. Ось чому розум Вернадського постійно звертається до поняття часу, тому що він відчуває його зв'язаність з поняттям живої речовини.

Час - це життя. Сентенція ця не є зовнішня аналогяя, а глибинне наше відчуття, якому Вернадський надає реального обгрунтування. Всі характеристики життя та часу співпадають: обоє неповоротні; ніколи не течуть назад; обоє однаково направлені з минулого в майбутнє, тобто асиметричні. Час біологічно змістовний, він будується зміною поколінь. Так розглянтий час зовсім не схожий з фізичним або космічним безструктурним аморфним часом, який не має змісту, а має тільки мірні одиниці, спосіб одержання яких не має принципового значення. А ось біологічний час має чіткі мірні одиниці, його "секундами" є самі організми. Якими обрати еталонні одиниці - це питання науки. Сам Вернадський вважав мірними одиницями бактерії, що діляться.

Парадокс відсутності "початку" життя розв'язується просто. "Завжди" без життя немає. А є, таким чином (згідно з Муравйовим), інші форми часу, які для нас, істот, частково теж належних до біологічного світу, не такі близькі й зрозумілі.

 
   

ПРОСПЕКТ ВЕРНАДСЬКОГО

 
 
  "Дивовижно, як бурхливо зростає в сучасному святі, в боротьбі ідей  значення досягнень Володимира Івановича Вернадського. Дивовижно тому, що висловлені й опубліковані в свій час, вони залишились майже незрозумілими, набагато випереджаючи рівень епохи і тогдішнього розуміння пророчої сили науки. Його ідеї здавались тоді оригінальними абстракціями великого вченого, який звернув з класичного шляху науки в якусь философію, або просто образними зворотами, крилатими виразами, більш властивми літературі, а не науковим працям.

І ось через піввіку ми здивовано для себе відкриваємо його ідеї й виявляємо їх гідну подиву сучасність, точність й незаперечність. Ми дійшли до того місця в розвитку наших знань, де вже побував мудрець і залишив нам проникливі знаки прямування свого великого розуму".

 
                     

Академік Б.С.Соколов. Предсказательная сила идей. Альманах "Прометей", том 15. -М., "Молодая гвардия", 1988.

 
 
Проспект Вернадського - так названі на честь великого мислителя довгі вулиці поблизу центрів в столиціх України та Росії. Мабуть, і в інших великих містах цих держав є подібні проспекти. Але існує ще один проспект Вернадського, прокладений ним самим для всього людства. Згадаємо: англійське PROSPECT означає "перспектива", а ще "потенційний".

Три магістральних передбачення залишив нам Вернадський.

Ідея про геологічну вічність Життя, що була геніальною догадкою В.І. Унікальність Землі в цьому відношенні, науково обгрунтована тепер, народжує, крім високих емоційних переживань людини про своє місце в світі, ще й безмірне занепокоєння і зобов'язує відчуваи велику відповідальність за збереження планети. В результаті сучасних методів досліджень (наприклад, доказаним є одинаковий вік біологічного й неорганічного вуглецю на планеті) ми підійшли до надзвичайної загадки: що ж старіше - Земля як планета чи життя? Пошуки відповіді на це питання спрямовують нас за межі Землі, спонукають на дослідження в Космосі.

Другий тезис Вернадського - про геологічну роль людини та людства. Глибинне його переконання полягало в тому, що планета вступає в нову епоху розвитку, коли  визначна роль в ньому належить людині розумній, як силі невиданого масштабу. Тезис цей не є суто філософським, але має, і образно, і буквально кажучи, непохитну геологічну основу. Ми прийшли в край ноосферних ідей, де віхи вже розставлені мислителем, який пройшов через екологічне осмислення нерозривності людини й біосфери. Всяка дія і всяка недія людини відбивається на стані природного середовища. Гігантська геологічна діяльність людина наглядна і незаперечна. Що може статися, якщо буде приведена в дію хоча б частина фантастичних за потужністю руйнівних сил, якими вона володіє?

Проте В.І. вірив в розум людини, і цей розум зобов'язуєт нас прийти до зовсім інших відносин з Природою. Не боротися з нею, як цео було в недалекому минулому, не розчулюватися "доброчесною" доцивілізаційною рівновагою людини з природою, не ідеалізувати її, але планомірно вирівнювати свої взаємовідносини з навколишнім середовищем, сприяти удосконаленню механізму єдиної гігантської живої системи, здійснювати таким чином перехід від Біосфери до Ноосфери - Сфери Жизття-Розуму.

Третє передбачення Вернадського - поширення наукової свідомості в світі. Вернадський не тільки передбачив цю ноосферну дію, яле й всю діяльність свою підкоорив задачі служіння цьому процесу. Зворушує не стільки масштаб цієї діяльності, скільки сама свідома спрямованість. Мрія В.І. полягала в тому, щоб охопити всю країну (одну шосту земної суші!) сіткою науково-дослідних інститутів. Направді, вони вели б і ті біосферні дослідження, які почали народжуватия тільки в 80-ті роки ХХ сторіччя (біосферні станції, заповідники). Біосферні дослідження, освітлені цілісним баченням Вернадського, які мають проводитися за найновіними методіками із застосуванням найновішої апаратури, повинні брати до уваги світову та регіональну економіку, природні ресурси, продовольчі та демографічні умови, екологію регіону. Геологічний підхід спирається на впевненість, що дослідження минулого біосфери може навчити прийняттю виважених рішень і прогнозуванню наслідків людського втручання в природні процеси. Организація науки покликана забезпечити активну роль розуму як фактору розвитку Ноосфери. А надія на людину розумну - це єдина надія в сьогодняшньому суперечливому світі. Людина вже здатна знищити Землю, але сучасність кидає їй великий виклик: а чи зможе людина перетворити її на квітучий сад?

Тільки коли приймемо цей виклик, ми, земляни, зможемо вийти на проспект Вернадського...

  

20.02.2003

 
Сторінку підготовлено за матеріалами до біографії В.І.Вернадського. Альманах "Прометей", том 15. -М., "Молодая гвардия", 1988.
   
Rambler's Top100
Home Запрошуємо до Харкова | Мiська влада | Подорож по Харкову | Що,Де,Коли
Загальна iнформацiя | Харкiвський регiон | Подорож по сайту | Iнтернет

Украинская баннерная сеть

META - українська пошукова система TopList Rambler's Top100

Використовувати тексти та зображення дозволяється тiльки iз посиланням на сайт