Жовтнева революція круто змінила долю селянського сина. В роки громадянської війни в складі частин Червоної Армії Михайло Кошкін брав участь в боях під Царициним та Архангельськом, дістав поранення. В 1921 році прямо з фронту його направили навчатися до Москви. Михайло Кошкін стає слухачем Комуністичного університету імені Свердлова. Від "Свердловки" почнеться його шлях до науки. Щоправда, у 1924 році, після закінчення Комуністичного університету, йому знов доведеться з головою поринути у таке знайоме змолоду кондитерське виробництво (його призначають директором кондитерськой фабрики в м.В'ятка). З 1925 по 1929 рік Михайло Кошкін працює в партійних органах В'ятської губернії. В 1929 році Кошкін знов сідає за конспекти та підручники, а в 1935 році закінчує Ленінградський політехнічний інститут.

Ще студентом "політеху" він почав працювати в конструкторському бюро славнозвісного Ленінградського Кіровського заводу (ОКМО). Після отримання диплому про вищу освіту він приходить в цей колектив вже на постійну роботу. В той час ленінградці працювали над створенням бронетанкової потуги молодої радянської держави. В цю працю з головою поринає і молодий спеціаліст Кошкін. В найкоротший термін підняти найважливішу оборонну галузь, танкобудування, — було вимогою грозного часу. В Германії прийшли до влади фашисти, на Далекому Сході загрожував японський мілітарізм. Активними прихильниками створення міцних танкових частин в Червоній Армії були й провідні воєначальники (І.Якір, І.Уборевич, І.Халепський), й керівники важкою промисловістю (Г.Орджонікідзе, К.Нейман, І.Бардін, І.Тевосян). Михайло Кошкін, котрий пройшов фронтами Першої мирової та гражданської війни, також добре розумів, якою необхідністю є для Батьківщини потужний броньовий щит.

Пригадаємо головні віхи зародження вітчизняного танкобудування, які допомагають усвідомити, наскільки великим був внесок в цю найважливішу справу як самого Михайла Кошкіна, так і колективу харківських творців бойових машин.

Експериментальне танкобудування було започатковано на п'яти заводах в Москві, Ленінграді, Горькому та Харкові. В 1930 році за границею було закуплено зразки сучасних танків: легкі "Віккерс-6т" (Англія) і швидкохідні колесно-гусеничні "Крісті" (США). В тому ж році была прийнята Постанова ЦК ВКП (б) та Совнаркому "Про встановлення дизелів на автомобілі й трактори", яка відіграла чималу роль в створенні танкового дизеля. На Харківському паровозобудівному заводі (ХПЗ) пошукові роботи з танкобудування почалися ще в 1926 році, коли в КБ тракторного відділу була створена група конструкторів для разробки експериментальних зразків танків. Пізніше було створено танкове спеціальне конструкторське бюро, а в тракторному цеху — дільниця складання танків. В березні 1931 року після випробувань на полігоні під Воронежем заводу був переданий для вивчання один швидкохідний танк фірми "Крісті". На той час на ХПЗ вже проводилося будування корпусів та цехів танкового виробництва. Налаштування танкового виробництва відбувалося не на пустому місці. В 1920 — 1923 роках завод відремонтував біля тридцяти трофейних танків. Використовувався й досвід виготовлення, ремонту бронепоїздів, бронепаровозу, броневиків...

В другій половині 1936 року Харківський паровозобудівний завод імені Комінтерну був перейменований на завод № 183. Наказом наркому важкої промисловості Г.Орджонікідзе від 28.12.1936 начальником танкового конструкторського бюро заводу № 183 був призначений М.Кошкін. До цього він працював заступником головного конструктора Ленінградського заводу № 185 і вже встиг одержати орден Червоної Зірки за участь в створенні першого вітчизняного "товстобронного" середнього танку Т-46-5. На завод № 183 Кошкін приїхав в важкий період репресій, привод до яких був наданий тим, що в військових частинах почались масові поламання шестернєй в коробках передач на танках БТ-7. (Так, його попередник  А.Фірсов, який спочатку був усунутий з посади керівника КБ, продовжував працювати конструктором в бюро до самого арешту.)

Прибув М.Кошкін до заводу, коли в серійному виробництві випускались танки БТ-5 та БТ-7 і конструкторське бюро, незважаючи на молодість, вже мало певні напрацювання (танки Т-12, Т-24, БТ). Проте для самостійного конструювання нових сучасних танків КБ поки що не вистачало досвіду й конструкторських кадрів. М.Кошкін, мало відомий колективу заводу, однак швидко та без жодного непорозуміння увійшов в його життя. Він чуйно сприймав обстановку того часу, залучив до роботи багатьох конструкторів, виробників та воєнних, поділяючи їхні наболілі проблеми, труднощі й переживання. Він був принципіальним, працьовитим і чесним. Завдяки цим якостям він дуже швидко набув авторітету на заводі. За спогадами ветерана танкобудування А.Забайкіна, "Михайло Илліч був простий в обходженні та деловитий. Не любив багатослівності. Як конструктор швидко зхоплював  суть конструкції, прикидаючи її надійність, технологічність, можливості масового виготовлення. Уважно вислуховував нас, технологів, і, якщо наши зауваження були обгрунтовані, негайно їх використовував. Його любив колектив".

Менш ніж за рік під керівництвом М.Кошкіна, за участю його найближчих помічників А.Морозова та Н.Кучеренко, інших конструкторів, було виконано модернизацію танка БТ-7 із встановленням в ньому дизеля В-2. Це був перший в світі танк з танковим дизелєм. Харківський завод передав Червоній Армії в 1936 — 1940 роках 790 модернізованих танків БТ-7М. В вересні 1937 року з Автобронетанкового управління РСЧА надійшло завдання на розробку нового маневреного колесно-гусеничного танку. Михайло Кошкін зформував групу найкваліфікованіших конструкторів для створення нового танку. В короткій термін було виконано проект нового танку А-20, в абсолютній відповідності із завданням замовника. До проекту було внесено принципових нововведень: броньовий корпус із розташуваням товстих протиснарядних броньових листів під кутом, новий привод до ведучих колес, три з чотирьох опорних катків (по борту) стали ведучими та ін. В процесі роботи над проектом виникла дискусія: чи потрібний на танку колесний хід при наявності гусеничного? Досвід експлуатації танків БТ, в тому числі під час громадянської війни в Іспанії, свідчив, що колесний хід є гарним тільки на шосе, але на цілині, на піску ведучі колеса (хоча й було їх три пари) відмовляли. Тоді й була проявлена в Харкові ініціатива створення другого варіанту танку — суто гусеничного під індексом А-32.

Ініціативний варіант А-32 відрізнявся від А-20 не тільки відсутністю колесного ходу, але й наявністю п'ятого опорного катку, що збільшувало опору гусеничної стрічки на грунт. В період постановки на серійне виробництво швидкохідного танкового дизеля БД-2, завершення проектних розробок по створенню колесно-гусеничного танку А-20 та ініціативного варіанту А-32 з суто гусеничним ходом завод № 183 з причини минулих арештів, репресій керівництва був "обезглавлений". В жовтні його очолив Юрій Максарев — виходець з Ленінградського Кіровського заводу. Юрію Євгеновичу вдалося добитися розгляду на Вищій воєнній раді в Москві проектів обох танків: і А-20, і А-32. Сталін вислухав думку присутніх і вирішив надати можливість заводу виготовити обидва варіанти й потім паралельно їх випробувати. До середини 1939 року експериментальні зразки танків А-20 та А-32 були виготовлені і після здаточних пробігів представлені Державній комісії для випробувань.

В липні — серпні 1939 року танки були піддані випробуванням в Харкові. Комісія вирішила: "За міцністю та надійністю експериментальні танки А-20 і А-32 вище за всі, які випускалися раніше..." Однак комісія не віддала переваги жодному з варіантів, занотував, що обидва вони виконані добре і придатні для експлуатації в військах. Все вирішила практика: більшу тактичну рухливість в умовах пересіченої місцевості під час боїв в Фінляндії (восені-взимку 1939 р.) довів гусеничний танк. В гранично скоротчені терміни провели доробку танку за зауваженнями комісії: посилення бронезахисту, озброєння та ін. В А-32, крім новаторської ідеї гусеничного ходу, Михайло Ілліч Кошкін втілив гармонійне сполучення високих бойових якостей по вогню, бронезахисту і маневреності. Постановами Комітету оборони було наказано виготовити два гусеничних танка на базі А-32 із врахуванням потовщеної до 45 мм броні та установлення 76 мм гармати, а також йменувати танк — Т-34.

Два експериментальних танка Т-34 були виготовлені і передані до військових випробувань 10 лютого 1940 року. Ці випробування, які відбулися в лютому - березні, повністю підтвердили високі технічні та бойові якості нового танку. А 5 березня 1940 року два танки Т-34 вирушили із заводу в контрольно-випробувальний пробіг за маршрутом Харків — Москва. Головний конструктор Михайло Кошкін очолив цей пробіг. На Іванівському майдані Кремля 17 березня 1940 року танки Т-34, а також бойові машини, виготовлені іншими заводами, були продемонстровані урядовцям. За проханням Сталіна механіки-водії Н.Носик і О.Дюкалов проїхали майданом. Оглянувши "тридцатьчетвірки", Сталін з похвалою відізвався про них, назвав новий танк "першою ластівкою". Після кремльовського огляду танки Т-34 випробувалися на підмосковному полігоні і на Карельському перешійку. В квітні сорокового року, під час повернення своїм ходом до Харкова, поблизу від Орла один з танків опрокинувся в воду. Допомагаючи витягувати його, Кошкін, вже раніше простуджений, змокнув як хлющ. Одразу після повернення до Харкова він за настійною вимогою лікарів був госпіталізований.

Показ танків в Кремлі став переламною віхою в літопису створення Т-34. Танк був рекомендований до негайного поставлення на виробництво. На 183-му заводі закипіла праця з підготовки серійного випуску "тридцатьчетвірки". Михайло Кошкін, незважаючи на хворобу, продовжував активно керувати доробкою танку. Головний конструктор працював на знос. Його хвороба раптом загострилася. З Москви терміново викликали спеціаліста-хірурга. Хворого прооперували: прийшлося видалити легеню. Але це не допомогло. Михайло Ілліч помер в вересні 1940 року в санаторії «Занки» під Харковом, де проходив реабілітаційний курс лікування. За труною головного конструктора йшов весь завод.