ІСТОРІЯ ТА АРХІТЕКТУРА

 
  Барокко та народний стиль в мурованій сакральній архітектурі Слобожанщини
  Старовинні садиби Харківської губернії
  Харківські та слобожанські архітектори
  Конструктивізм в харківській архітектурі 30-х років ХХ сторіччя

   

Обставини життя будь-якого поселення залишають зримий слід в його плануванні та забудовуванні. Риси минулого, що накладаються одна на одну, інколи примхливо переплетені, надають кожному місту неповторної індивідуальності. Чим старішим є місто, тим звичайно більш своєрідно та яскраво проявленими є особливості його обличчя. Великі історичні зміни, як правило, найбільш помітно відбиваються на обличчі міста, але дати проявлення нових рис не обов'язково співпадають з подіями, які їх зумовили. Нові напрямки в містобудуванні та архітектурі порою зароджуються перед наступом зламних дат, відзеркалюючи їхнє назрівання, а розквіт і старіння стилей звичайно запізнюються відносно до подій, що їх визначають. Час відмирання при цьому часто накладається на період формування нових напрямків. Нерідкими є й ремінісценції минулого. З цього приводу історична періодізація містобудівної та архітектурної спадщини є умовною. Вона полегшує для нас читання «кам'яного літопису».

Історію розвитку міста Харкова можна умовно поділити на кілька великих періодів.

Перший тривав протягом трохи завбільш 100 років — від виникнення Харкова в 1654 році як полкового міста-фортеці на Слобожанщині до перетворення його на губернське місто в 1765 році.

Другий період — наступні сто років, коли Харків розвивався як адміністративний, торговельно-ремісницький та культурний центр Слободсько-Української губернії (з 1780 по 1796 рік — головне місто Харківського намісництва).

Третій період зайняв всього півстоліття. Розвиток капіталістичних відносин у місті супроводжувався інтенсивним зростаннрям торгівлі, промисловості, кредитно-фінансової діяльності. Умовною датою початку цього періоду може вважатися відкриття в 1869 році в Харкові залізничного сполучення, а кінцем — революція 1917 року.

Четвертий період охоплює сім десятиріч після 1917 року, що промайнули під гаслом побудови в колишньому Радянському Союзі соціалістичного суспільства та завершилися крахом тоталітарного режиму. В границях цього насиченого драматичними подіями періоду можна відокремити такі відрізки часу: з 1917 по 1934 рік, коли Харків був столицею України; 1941—1945 роки, коли місту довелось пережити величезні випробування другої світової війни: тимчасову окупацію фашистськими загарбниками, руйнування та загибель сотень тисяч харків'ян, відновлення поруйнованого міського господарства; та декілька десятиріч після 1957 року, коли в Харкові в звяз'ку з триваючим збільшенням населення виникали нові великі житлові масиви на вільних від забудови територіях, значно збільшувалася загальна площа міста і розвивалась його інфраструктура, в тому числі споруджувались перші лінії метрополітену.

На зміну четвертому періоду прийшов новий сучасний період, який ознаменовано проголошенням України незалежною суверенною демократичною державою.

 

ЕТАП ПЕРШИЙ: ВІД  ПОЛКОВОЇ ФОРТЕЦІ - ДО ЦЕНТРУ ГУБЕРНІЇ  

Край, де Харків народився, з давних давен був заселений, але в період Руїни збезлюднів і навіть отримав назву Дике поле. Наприкінці XVI століття сюди попрямував потік переселенців - українських казаків Придніпров'я -, які рятувалися від гноблення поляків. Тут, у краї, який був багатий лісами, лугами й добрими землями, переселенці створювали слободи й хутори, заводили міцні господарства із садами, городами, ріллями, пасеками. Процвітали також тваринництво та птахівництво. Від слободського способу організації поселень (вільне розташування осель, що були оточені великими ділянками сільськогосподарських угідь) й пішла назва краю - Слобожанщина. Але мирному життєві слобожан часто надокучали разбійні набіги ногайців та кримських татар. Російська держава, яка була зацікавлена у зміцненні південних границь, залучала казаків разом із присланими "воинскими людьми" до будування міцної системи оборонних укріплень: вона мала вигляд ланки лісних засік та земляних валов, що   перемежувались фортецями. На багато верст простяглися кріпким захистом Бєлгородська та Ізюмська засічні лінії, Украінський та Дніпровський прикордонні вали. При них виникали численні поселення: Чугуїв (1638), Охтирка(1641), Валки(1646), Суми (1655)... Харків був не першим і не останнім серед них.

В 1652-1654 рр., на місці покинутого давнього городища біля злиття річок Харків і Лопань, оселились біля шости сотень казаків на чолі з осадчим Іваном Каркачем. Пагорб, який тепер має назву Університетська горка, відповідав вимогам оборони від ворогів: маючи захист річками із півдня, сходу та заходу, з північного боку він мав захист у вигляді міцного лісового масиву. Перша оборонна споруда - рів та вал, якими нову слободу обнесли за кресленням чугуївського воєводи Григорія Спєшнєва, - була незадовільною на думку російської військової адміністрації, яка вимагала зведення капітальних фортець за московськими зразками. Тому в 1656 р. цар Олексій Михайлович видав указ про заснування Харківського воєводства й направив туди Воїна Селіфонтова зі "служилыми людьми" для побудови фортеці. Таким чином, цей документ, вперше згадуючий Харків, офиційно визначає дату його народження як 26 березня 1656 р. Назва міста, певно, має походження від раніш відомої назви річки "Харків", вона згадується в давньому документі "Книга Большому чертежу".

Фортеця, зведена під керівництвом Селіфонтова, у подальшому безперервно удосконалювалась і в другій половині XVII ст. мала в плані форму, що наближалась до прямокутника, який простягався вздовж річки Лопань. Уяву про межі фортеці дає прив'язок до сучасної архітектури:

  • східна границя проходила від будинку Академії мистецтв до Палацу праці вздовж боку теперешнього майдану Конституції;

  • південна - від Палацу праці до Центрального універмагу;

  • західна - від универмагу по брівці схилу Університетської горки до вугла Каскадного скверу, що розташований проти Благовіщенського собору;

  • північна - від згаданого скверу до будинку Академії мистецтв.

Харьковская крепость в XVIII ст.План

Фортецю було огороджено з усіх боків, крім підвищенного західного, ровами та валами, на яких було зведено дубові огорожі у вигляді хиж з двох паралельних брусованих рядів, зв'язаних поперечними стінками, між яких засипали землю та камні. Над фортечними мурами височились 10 башт: 4 кутових, 3 надворотніх та 3 проміжних. Найвища - північно-східна кутова - башта мала назву Нікольська й служила вістовою, тобто на ній вартували дозорці. Від надворотних башт поначиналися три основні дороги у зовнішній світ: це були Московська башта (спочатку розташована на північному боці, потім - на східному), Чугуївська (дорога на південь) та Лопанська (дорога на захід). Проміжна башта Тайницька мала назву  відповідно до свого призначення: від неї починався потаємний хід до запасного колодязю.

Усередині фортеці в 1657-1659 рр. було зведено дерев'яну Успенську церкву, яка потім декілька разів перебудовувалася. Тут також знаходилися адміністративні побудови: "приказная изба", "государев двор", де розміщувався воєвода, пороховий погріб, з'їздна та служби. Решту площі було тісно й безладно забудовано хатами козаків та "служилых людей". В острозі так само розрізнено стояли хати, але були також влаштовані торгові майданчики.

Власно кажучи, містом спочатку вважали саму фортецю. Однак поряд з нею на північному сході та на зарічних територіях все зростали нові вільно розташовані слободи, а на південному сході - "посад", який далі перетворився на Подол. Так природним чином розвивалися три частини міста: "Захарків", "Старе місто" з Подолом та "Залопань". В кажній з них формувалися церквяні парафії, які споруджували свої храми. Наприкінці XVII сторіччя в Харкові було сім церков, Успенська при цьому вважалася соборною. Її після пожару 1688 р. замінили кам'яною (перша кам'яна споруда в місті), а в 1689 новий кам'яний будинок одержала також Покровська церква, який тепер є найдавнішою кам'яною спорудою міста. 

Покровский собор(Вид со стороны Лопанской набережной)

Житлова забудова міста в XVII сторіччі не відрізнялася від сільської. Мінімальне використання брусів, плетені з хворосту зовнішні та внутрішні стіни, між якими набивали каміння з глиною, мазані та вибілені, наличники з кольорової глини - ось характерні риси типової житлової будівлі того часу. Незмінним оточенням хати був садок з плодових дерев, а двори та городи обсаджувалися вербами, тополями та іншими деревами. Можна уявити собі, яким мальовничим був харківський ландшафт!

Розташоване на перетині торговельних шляхів, що зв'язували Росію з Кавказом та Кримом, а також Наддніпрянщину з Поволжжям, місто вабило до себе торговий та ремісницький люд. Внаслідок перетворення Харкова в 1670 р. на козацьке полкове місто почало зростати його значення. Тут  дозволено було провадити регулярні ярмарки у підніжжя фортечних мурів. Спроби нападу татар на Харків припинялись на далеких підступах до фортеці, тому їй не довелось потерпати руйнувань від воєнних сутичок. Проте фортечні споруди перебудовували, ремонтували, а напочатку XVIII стороіччя (з причини повстання донських козаків та наступу шведів з півдня) їх піддали капітальній реконструкції.

2 червня 1709 р. Харків, серед інших укріплених міст України, відвідав Петро І. За царськими наказами розширити фортецю з північного боку, зміцнити укріплення, створити перешколи на підступах, фортеці надали в плані ламані обриси із п'ятьма бастіонами по кутах, розширили її аж до Бурсацького спуску, вздовж північного його схилу було протягнуто дерев'яно-земляний вал. Покровська церков тепер увійшла в територію фортеці. Певною мірою розширено та укріплено було фортецю і з інших боків.

Переможний наслідок Полтавської битви та пересування меж Росії далеко на південь змінили статус міста Харків. Воно втратило оборонне значення, але все більш набувало вигляд економічного та культурного центру Слобожанщини. Дуже важливу роль зіграло при цьому відкриття в Харкові в 1726 р. Коллегіуму - першого вищого убового закладу Лівобережної України, який носив демократичний характер і пропонував широку освітню програму як для осіб, обравших духовну діяльність, так і для охочих придбати мирську професію. Фортечні споруди, що вратили своє значення, поступово занепадали і напочатку XIX сторіччя були зруйновані остаточно. Проте незгладні сліди старого полкового міста лишились у вигляді принципвої схеми організації міської території Харкова. Місце фортеці перетворилось на композиційний центр міста. На місцях оточувавших фортецю рвів та валів утворилися три головні майдани міста:

майдан Конституції  раніш м.Радянської України  раніш м.Тєвєлєва раніш Миколаївська ("Никольская") площа раніш Ярмарковий майдан;
майдан Рози Люксембург раніш м.Павловський раніш Торговельний майдан раніш Лобна площа раніш Народний майдан;
майдан Пролетарський раніш Сергіївська площа раніш м. "Лопанський базар".

 

(ДАЛІ БУДЕ)

 

 

 

 

  
Rambler's Top100
Home Запрошуємо до Харкова | Мiська влада | Подорож по Харкову | Що,Де,Коли
Загальна iнформацiя | Харкiвський регiон | Подорож по сайту | Iнтернет

Украинская баннерная сеть

META - українська пошукова система TopList Rambler's Top100

Використовувати тексти та зображення дозволяється тiльки iз посиланням на сайт