| |
Чекаю, кохаю, працюю
чи сплю -
Я рідній завдячую мові,
Бо сповнене серце любові й жалю,
А втім, трохи більше любові.
Коли колихає, як гілку, життя,
І ворог із долею в змові,
То як збережу віру я в майбуття? -
Я рідній завдячую мові.
Коли посміхається щиро життя
Хвилинкою ніжной любові,
То як передати свої почуття? -
Я рідній завдячую мові.
Cумую, римую, чи радощі п'ю -
Себе відчуваю у слові.
Ні за що не зраджу я мову свою,
Бо виріс в цій мові й любові.
Мій дід - росіянин, прапрадід -
чумак,
То ж рідні обидві ці крові.
В околі своїм я завжди не приймак,
Бо кожній завдячую мові.
Немає до юності нам вороття,
Та можу звернутись до сина:
Всі мови шануй, бо у кожній - життя,
То й зватимуть тебе - Людина!
Мій синку, мій подих,
моє майбуття,
Краплиночка рідної крові,
Що варто в житті, як нема вороття? -
Вcе те, що в любові і в мові.
30.11.96
P.S. Питання про мову - для
мене - святе,
Та більшість з проблем, мабуть, штучна.
Я "ідіш" би вивчив, напевно, за те,
Що ним розуміється Кучма.
2.12.96
|
 |
Пам'яті пана
Олега Драгана,
львівського фізика, знавця і
аматорського виконавця
української пісні |
До самого ранку не можу заснуть:
Чумацького Шляху вогні серед ночі
Для тих, хто пішов, там указують путь.
Що з’єднує нас, то не скажеш
словами, -
Тим більше болить, хто предчасно піде,
Куди ж бо ви, хлопці, - не встигну за вами! -
Чекайте, зоря і моя упаде...
Я знов повернусь - у цей світ
завітаю
В той час, коли в гори уходить зима.
Я всім розповім, хай лиш хто запитає,
Як хороше в небі, жаль, Бога нема.
Він тут, він у нас, у душі
схоронився.
Із нами страждає, хвилюючи
кров.
Хто тут не любив - назавжди запізнився.
Не кличте його, хто не вірить в любов!
Чумацького шляху вогні
верстовії
Ведуть в далечінь, в неосяжні світи.
Ви Бога знайшли, - залишайтесь з`надїєй!
Як хороше тут! Жаль, бо час вже іти.
Жовтень - 96
|
|
|
ДУМА |
|
|
|
|
|
Дума про кольори
України
|
|
|
|
|
|
Я так люблю
чарівну Україну,
Що в кожнім сні моїм на чужині.
Там згадую усю свою родину,
Ї знов додому хочеться мені,Де вже блакить у небі до безкраю,
У лузі від кульбаби жовтина...
І кращого їй прапора не знаю,
Я бачу - на Вкраїні вже весна.
І ще люблю я в поле вийти в
серпні.
Там - жнив під сонцем золота казна,
А угорі, як голову задерти,
Прозора і блакитна далина...
На прапорі в тризубі - бачу вила,
А навкруги - то небо і поля.
Щасти тобі, - моя навіки мила,
Моя найкраща на Землі земля! |
Так восени
позолотіли клени,
Що до нестями ваблять у ліси.
І тільки дуб стоїть один зелений
Серед блакитно-жовтої краси.В землі своїй стоїть Атлант
безсмертний,
Підперши всю блакитну далину...
Як українець, стримано упертий,
Зустріне так зимову сивину.
Як взимку вийду,
сповнений любові,
То жалю не утримати вагу,
Бо бачу символом живої крові
Червоную калину на снігу.
Беру до рук дівочу
вишиванку,
Цілую змалку милі кольори,
Й гадаю, як на Україну зранку
Господь не намилується
згори. |
|
| |
|
|
| |
1 9 9 6 |
|
|
ЧУМАЦЬКИЙ |
|
| |
|
|
| |
|
|
| |
Чумацький
шлях |
|
| |
|
|
| |
|
|
|
|
|
Скрипіли вози
тоскно до несхочу;
Чиїсь ревіли воли ідучи
Широким степом в прохолоді
ночі,
Додому мертве тіло везучи.
А вдома сльози на недільні
дзвони.
Комусь весілля, а кому й труна.
Нестримно, та до біса перепони,
-
Гуляють чумаки! - Не новина. |
|
|
|
|
В безкраїм небі
бачать Чорне море,
На морі мріють степом, навпаки;
На радість друзям, ворогам на
горе
Той шлях колись проклали
чумаки.
Чумацький шлях од півночі до
Криму,
Славетна наша прашурова путь:
Чумацький шлях колись довів до
Риму,
І допоміг додому повернуть. |
|
|
|
За краєм неба -
узбережжя моря,
Пра-прадід там вітрила
наставля,
Не вабить їх турецька та
неволя, -
Дівчата ж бо чекають корабля.
Чумацький Шлях - його секстан з
компасом,
Чумацький Шлях проліг із краю
в край
Широким пасом - диамантів
пасом,
Оперезав безмежний небокрай. |
|
|
|
|
Я подивлюсь на ті
блакитні зорі, -
Й побачу наче пращурів сліди,
Що йшли із дому аж на Чорне
море
І з сіллю поверталися сюди.
Немає в небі ширшої стежини.
І бачу в тому я найвищу суть,
Щоб для народу рідної країни
Ходить за сіллю у нелегку путь. |
|
|
|
Чумацький шлях,
так щедро сіллю вкритий...
Чумацький шлях - то пращурів
життя.
Він береже священні заповіти
І з'єднує минуле з майбуттям. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
