Промисловість


Короткий історичний нарис розвитку легкої та важкої промисловості у Харкові. Списки адрес та телефонів заводів і підприємств міста (там, де можливо, зазначено додаткову інформацію; найчастіше це посилання на сайт підприємства, а іноді - на додаткову сторінку). Розділ "Зроблено у Харкові" задуманий як оповідання про видатні досягнення технічної та конструкторської думки харків'ян.


Тяжелая промышленность
Важка промисловість
Після скасування кріпацтва, коли Росія стала на шлях капиталістичного розвитку, Харків розвивається як великий промисловий центр машинобудування та металообробки. В 1899 році в місті функціонувало 259 заводів і фабрик, 59 з яких були підприємствами машинобудування й металообробки, де працювало 11 608 чоловік.

Важливе значення в розвитку промисловості Харкова відіграло будівництво залізниць. В 1869 році залізниця зв'язувала Харків з Москвою, Петербургом й Ростовом, а з побудовою Харків-Севастопольської, Харків-Миколаївсьої та Південно-Східної (Балашовської) залізниць місто перетворилося на один із величезних залізничних вузлів Росії. На рубежі XIX й XX віків Харків продовжує рости як величезний промисловий і залізничний центр півдня Росії. На 1917 рік кількість підприємств машинобудування й металообробки у місті було вище понад 150, а кількість робітників на них виросло до 35 000. В місті були засновані контори найпотужнішіх в Росії синдикатів "Продамет" і "Продуголь", проводились з'їзди горнопромисловців.

Після установлення радянської влади на Україні настали роки боротьби з австро-німецькою навалою, громадянської війни, але потім почався процес бурхливого господарчого розвитку Харкова, який в 1919 році був оголошений столицею України. Вже на кінець 1925 року були відроджені всі промислові підприємства міста, продукція яких складала п'яту частину всього виробництва Української республіки. З 1926 року почалась модернізація харківських заводів і фабрик, що підвищило продуктивність праці в середньому в 1,5 - 2 рази в порівнянні з передвоєнним періодом, а завод "Світло шахтаря" випускав в 1928 році продукції в 35 разів більше, ніж в 1913. Поряд з цим харків'яни самовіддано працювали і на будівництві нових заводів.1 жовтня 1931 року з конвейєра Харківського тракторного заводу - одного з гігантів радянської важкої промисловості - зійшов перший трактор. Через три роки був введений в дію турбогенераторний (тепер турбінний) завод ім.С.М.Кірова, були побудовані заводи: верстатобудівний, маркшейдерських інструментів, підіймально-транспортного обладнання, санітарно-технічного обладнання, тракторних запчастин "Поршень", "Гідропривід" та інші. В 1940 році в Харкові функціонувало 1200 підприємств, де працювало 300 000 осіб, об'єм виробленої продукції перевищував рівень 1913 року в 12 разів. Заводи Харкова тоді давали 40% від машинобудівної продукції України й 6% від продукції всього Радянського Союзу. Продовжувався інтенсивний розвиток Харківського залізничного вузла, що супроводжувалось устаткуванням найновішого обладнання.

Мирне, творче життя харків'ян було перерване другою світовою війною. З початком війни вся робота в місті мобільно перебудовувалась на воєнний лад. Почалось масове виробництво танків, літаків, зброї, мінометів, боєприпасів, війскового спорядження. І це при умовах, коли більш ніж 100 000 чоловіків пішли добровольцями на фронт, а 85 000 ввійшло в народне ополчення. Тяжка доля спіткала Харків: після запеклих боїв радянські війська були вимушені залишити місто 24 жовтня 1941 року - почався чорний період фашистської окупації. Про це мова окрема (див. Харків в воєнні роки) , достатньо згадати, що перший міжнародний трибунал з приводу злочинів нацизму відбувся не в Нюренберзі, а в Харкові в 1943 році, після звільнення міста, і матеріали для звинувачень були зібрані тут, на місці злочинів.

Окупанти майже повністю знищили 500 промислових підприємств, у першу чергу - гіганти машинобудування (тракторний, електромеханічний, турбінний, верстатобудівельний заводи, "Серп і молот"), зруйнували залізничний вузол, телеграфний і телефонний зв'язок, електростанції, комунальне господарство, медичні заклади, 1 600 000 кв. м житлової площі. Але відразу після звільнення Харкова почалась напружена робота по його відродженню, відновленню, відбудові; населенню міста допомагала вся країна: й обладнанням, і будматеріалами, й продуктами харчування, й кадрами. В 1945 році в місті вже працювало 600 промислових підприємств, в 1948 році промисловість Харкова вийшла на довоєнний рівень випуску продукції, в 1956 році об'єм промислового виробництва перевищив рівень 1940 року в чотири рази. Харків повернув собі славу найбільшого машинобудівельного центру України, виробляючи тепловози, літаки, трактори, турбіни, металоріжучі верстати, електромотори, гірниче й хімічне обладнання, прилади й засоби автоматизації, обладнання для легкої й харчової промисловості.

В 1980 році в Харкові функціонувало 60 виробничих об'єднань, найважливішими з яких були: тракторобудівельне, Електроважмаш, моторобудівельне "Серп і Молот", верстатобудівельне, авіаційне, "Турбоатом", об'єднання по випуску агрегатних верстатів. Харківські потужні трактори прокладали дорогу до Південного полюсу, реактивні лайнери використовувались на міжнародних авіалініях, металоріжучі верстати з програмним керуванням, мотори, електроапаратура, засоби автоматики й зв'язку, велосипеди, телевізори, фотоапарати посилались в усі куточки СРСР і експортувались в 60 країн світу.
До початку

Легка промисловість
Легка промисловість
Оснований спочатку як військове поселення, Харків швидко перетворився на жвавий торгівельний центр.

З початку XVIII ст. в Харкові проводились щороку чотири ярмарки: Успенський, Крещенський, Покровський та Троїцький, що одержали назви від престольних свят, до яких вони були приурочені. Таким чином, кожна пора року мала свій харківський ярмарок. Зацікавлені торговими ярмарками, звідусіль сходились у місто майстри, ремісники, селились у людних місцях, чим і поклали початок розвитку харківської легкої промисловості. В XVIII сторіччі з'явились професійні об'єднання міських ремісників по цехах: свій цех мали ткачі, шевці(чоботарі), кітлярі, ковалі, римарі, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дегтярі, кушнарі, теслярі, олійники, винники, солодовники, що готували солод для пива; коцарі, що ткали особливі килими. Пам'ять про ці гідні професії донесли до нас назви міських вулиць (Римарська, Коцарська, Кузнєчна, Дегтярна) й навіть назва району (Гончарівка). В XIX сторіччі на місце цехів прийшли фабрики, мануфактури. В 1896 році для Харкова почалось "солодке життя": почала працювати кондитерська фабрика. Початок ХХ сторіччя був ознаменований появою Державинської трикотажної мануфактури, майстерні по виготовленню одягу. В роки радянської влади Харків стає одним з лідерів легкої промисловості на Україні, в місті функціонують суконна фабрика "Червона нитка", фабрики первинної обробки вовни, трикотажного полотна й бавовняних виробів, текстильна фабрика імені 35-річчя Жовтня, швейна фабрика ім. Є.Д.Тінякова, шкіряна фірма "Більшовик" - одне з найпотужніших шкірянообробних підприємств України. Харчову промисловість репрезентують м'ясокомбінат, молочний комбінат, 8 хлібозаводів, об'єднння кондитерської промисловості. Після другої світової війни в Харкові була створена потужна будівельна індустрія, почали працювати 10 заводів по виробленню залізобетонних конструкцій і деталей, 5 цегельних, плитковий (найпотужніший в країні) й керамічний заводи, заводи сілікатних виробів, шлакобетонних блоків, кровельних матеріалів, цементний, по виробленню гіпсу, сухої штукатурки, ізоляційних матеріалів, тощо. Особливе місце в легкій промисловості Харкова займають підприємства медичного профілю: фармацевтичне об'єднання "Здоров'я", ендокринне виробництво, виробництво біологічних препаратів.
До початку