Дійові особи та виконавці:

• Той хто стоїть на маргінесі і ніколи не перетинає цього кордону - особа будь-якого віку, скоріше після 30-40 років.
• Знайомі Опудала - веселі, гарні хлопці (можна запросити таку-сяку компанію, якщо вона погодиться з задумом автору).
• Двоє у комбінезонах – можна взяти із компанії Опудал, не забути тільки перевдягти.
• Картопля, капустина, сірники - можна купити де завгодно, бо зараз що хоч продається де завгодно.
• Хазяї городів - сумлінні працівники, суворі чоловіки і стомлені життям жінки - люди зі списами, арбалетами, невеликими гарматами часів останніх світових війн.

Час створення оповідання – літо, земна доба.

Натуральні квіти, трави, пахощи тощо.

*******

Передвечір'я.

Я стою обабіч дороги і повз мене проходить стрімке житгя у вигляді машин, хлопчаків на велосипедах, рідких перехожих.

Ввечері знайомі Опудала прийдуть пекти картоплю. Чекаю вечора. Сірники є. Картоплю вони накопають на полі. Буде весело. Гаряча картопля обпече долоні, її хрумка шкіра буде тріскотіти в золі. Потім заспіваємо - "Ой, у полі криниченька", "Туман яром”… Від пісень защекоче у горлі. Знайомі Опудала скажуть, що у мене приступ меланхолії і запалять. Я не палю. Не подобається й годі.

Потім настане ніч. І все замиготить, зацвірінчить, зашелестить, розіллється різкими пахощами. Знайомі Опудала вже на місцях. Навіщо їх ставлять? Жалюгідні створіння... Чи це у мене знов приступ меланхолії… Засинаю. Сплю.

Ранок. Добрий ранок. Добрячий такий собі раночок. До мене підходять двоє у комбінезонах. Уважно дивляться, обходять навкруги.

Перший. - Навіщо він тут стоїть?

Другий. - Нікому не заважає - і стоїть.

Перший. - Звідки тут стільки золи? Аж у чоботи набрав.

Другий. - Це, напевно, дітлахи картоплю пекли.

Перший. - Обабіч дороги?

Другий. - Тут за триста метрів тупик. Не дуже воно й гомінке місце.

Перший. - Так що, хай ще постоїть?

Другий. - Хай. Мабудь цей стовпчик землеміри залишили.

Перший. - Мабуть. Скоро тут розгорнеться будівництво, ген-ген… (Показує рукою за обрій). Не довго йому залишилося стояти.

(Ідуть далі.)

Я - як стояв, так і зкам'янів. Будівництво, кажуть. Треба буде сказати знайомим Опудалам, щоб забирались звідси, хоча хазяї городів до останньої капустини сюди нікого не пустять. Вони всі якісь навіжені. Це давно встановлений факт.

24.06.03 р.

Р.S.

Хочеться поставити крапку. А передусім сказати про себе: я - ніким не поставлений вартовий ніким не позначеного кордону. Мене не можна скасувати. Я буду знов і знов вертатись сюди - на маргінес, на край дороги, і завжди на це саме місце. Мабуть тут перехрестя якихось нікому невідомих космічних шляхів, це місце - жирна крапка Всесвіту, яка містить у собі і форму і зміст.

Ставлю крапку.

27.06.03 р.