Між краєм вод та кручею іду
Крізь простір ластівок, які снують так швидко,
Облюбувавши глину берегів
Для сотень гнізд.
І невгамовні їхні стаї -
Вони і в скривлених сосни коріннях,
Які торішнім залиттям підмиті,
Снують, пірнають в нори родові,
Кореневища обирають відпочити ...
А ця тропа, піщана і вузька,
Між охрою печерного гніздов'я
Та неба відзеркаленням в воді,
Веде мене все далі попід кручей -
Туди, де зелень хвій берегових
Стає немов туман блакитно-сизий...
Який же простір! –
І земля, й вода, і сонце
Споріднені володарем-покоєм
Та легким броунівським блисканням птахів.
Час дихає як ясно –
На кордоні,
На межі печеніг, Русі, кіпчаків
Призупинили Сіверський Донець,
І море в сорок кілометрів з гаком
Здобуло назву Печенізьке...
Довгий шлях -
Над головою віє спекою століть.
А та безглузда та бездомна пляшка,
Що у піску свідомість загубила,
Не має сили почуття це крил лишити...
Ледь чути вітер той, що сосни овіває,
Вздовж променів, польотних трас касаток,
Так безсумнівно світу розбігання!
Такий виразний простір -
Вшир та вгору!
А за кремлями круч жовто-зелених,
За сповненою спогадів водою,
За небокраю повногрудою потугой
Так видно світлу
І простору цю країну,
Що її сонце наскрізь всю проймає! |
Сергій Шелковий
Переклад з російскої мови - автора
сайту.
|
