Частина перша

Харкову судилося стати першопрохідником українського року, підтверджуючи статус "Першої столиці". Найбільша в країні концентрація вищих та середніх учбових закладів і, як наслідок, наявність схильного до експеріментів й гостро чутливого до новини студентського середовища не могли не привести до появи вже в 1964 році аматорських виконавців новомодної музики. Головним поштовхом стала, як і в випадку з багатьма другими європейськими країнами, творчість BEATLES та інших представників так званого "британського біту" - перші харківські групи копіювали вокально-інструментальну манеру своїх ліверпульських кумірів, з натиском на звук електрогітар і на багатоголосий високий вокал.

Першою харківською групою стали "Ідоли", названі так за рубрикою "Ідоли молоді" у французському журналі "NOUS LE GARSONS ET LE FILLES", що видавався молодіжною комуністичною організацією - единим, зрозуміло чому, джерелом інформації про нову музику, яке було доступне харківським старшокласникам і студентам, що стали остовом рок-музики, яка тільки-но народжувалася. Це були, по-перше, дев'ятикласники 105-ї школи на чолі з гитаристом Олексієм Російським. Їхня суміш традиційного рок-н-ролу, британського біту й ритм-энд-блюзу знайшла живий відгук в молодіжній аудіторії, і концерти на шкільних та студетських вечорах й в палацах культури відбувалися при повних аншлагах. Дуже популярними концертними площадками стали Палац студентів, ПК Залізничників й ПК "Харчовик".  Іншим популярным ансамблем були "Сорванци" ("Шибеники"), створені студентами текстильного техникуму Олексієм Вєтчінкіним і Олександром Дроздіним , які перші в місті почали писати власні композиції (найбільший хіт 1965 р. - "Весь час дощ" О.Вєтчінкіна).

За ними з'явилися "Інтеграл" Г.Акоп'яна, "Континенталь" В.Хургіна й "Лелеки", що перші почали писати українські тексти.  

До середини 60-х років власні рок-групи були практично в кожному харківському ВУЗі (навіть у танковому училищі успішно функціонувала група "Епіцентр", прославлена піснею "Танки ідуть ромбом"). Це й привело в 1967 році до виникнення при Палаці Студентів першого харківського рок-клубу, що проіснував - на жаль! - всього декілька місяців.

Харкову належить і пальма першості у рок-пресі. Як свідчить авторитетна енциклопедія підпільної музичної журналістики "Золоте підпілля", перше таке (звичайно ж, нелегальне) видання "Біт-Ехо" побачило світ у Харкові в 1966 році. З'явився лише один номер (8 сторінок машинописного тексту) в кількості екземплярів, яка відповідала одній закладці у друкарську машинку - невсипуща влада відреагувала негайно.

Наприкінці 60-х років рок-культура в місті зазнала остаточного розгрому, що спонукало багатьох музикантів або залишити Харків, або остаточно змінити характер своєї діяльності. Бодай, довше за всіх проіснував ансамбль Ю.Шварца "Апрель" ("Квітень"), що виступав при студентському клубі ХДУ, проте й він невдовзі припинив небезпечне заняття рок-музикою.

Знадобилось більш за десять років, щоб рок-музика в Харкові стала знову легальною. Відлік "другої хвилі" ведеться від підпільного концерту Б.Гребенщикова (1984 рік). Концерт організували майбутні засновники нового харківського рок-клубу. Та це вже зовсім інша історія.

Сергій Коротков