Чи можна душу розповісти?

(М.Ю. Лєрмонтов)

Насправді, можна.

Такі ми вже є, що мислення наше оріентоване на символи. Найдавнішим серед них є вогонь. Коли вимовляється це слово, байдужих нема: дехто відчуває страх перед нестримною стихією, інші - екстаз. Згідно грецькому міфові, вогонь знання приніс людям Прометей. Древні перси та арії вважали вогонь силою очищення , бо він був для них символом щонайвищого Вогню - духовного. З давніх давен символом стала також свіча - маленький оберіг живого вогню й світла. Свічки ми запалюємо, шануючи велике свято, за вечерєю з коханими, в пам'ять про дорогу людину, яка пішла від нас назавжди. "Сгорів як свічка",- говорять про того, хто прожив напружене й багате здійсненнями життя. Давня слов'янська й пізніше православна традиції також пов'язані зі свічкою: її вогонь відганяв злих духів, перед іконою повинна була жевріти негасима лампада. В передмові у записах князя Симеона Мудрого (як свідчить російська історія) ми зустрічаємося з прислів'ям : "...та щоб свіча не згасла..." Свіча то пам'ять народна, яка вказує на зв'язок часів і поколінь.

"То як горіти я не буду, то як горіти ти не будеш, то як горіти він не буде -- то хто ж тоді зігріє світ?" Таке запитання до нас ставить турецький поет Назим Хікмет. А тепер познайомтесь із харківським скульптором Леонідом Куцевичем. Погляньте на його свічники: даремно що в них не вставлені запалені свічки, та хіба ж в цьому є необхідність? Бо коли дивишся на них, і так все зрозуміло - вони питають нас про те ж: "То як горіти ти не будеш..."

Скульптор Л.Ф.Куцевич

Майстерно в своїх свічниках передає скульптор полум'я болю та гніва своєї душі , світло радості й любові, світло вдячної пам'яті про великих наших земляків . Кожний свічник має не тільки поетичну назву й присвячення, але й супроводжується віршами й висловленнями, які підказали ідею його створення.

Подивіться, наприклад, на свічник "Не можна": як лаконічно передано відчуття тиску безглуздих заборон, що супроводжували нас в нещодавньому авторітарному минулому! (Та чи воно ж таки минуле?).

А ось свічник "Дзвони Чорнобиля", в якому втілені і застереження - деталь свічника, що нагадує атомний "гриб"- , і глибока печаль, яку пробуджує гомін дзвіночків, і світло пам'яті та надії, в вигляді хреста, який вивершує композицію. Багато про що міркуєш, дивлячись на нього...

Кожний художник має свого кумира, який його надихає. Для Куцевича таким кумиром є Володимир Висоцький. Не випадково багато робіт скульптора присвячені творам улюбленого поета. Леонід мріє про виставку своїх робот у Москві, а саме в музеї Висоцького...

Отже, дивіться роботи Леоніда Куцевича в розділах Галерея 1 та Галерея 2.

Народився Леонід на селі, вишуканої освіти не одержав, але витонченість душі й глибока релігійність, увібрана ще з раннього дитинства, надихають його на творчість. Не випадково ще одним з образних рядів в його творчості є хрести, також з присвяченнями, а улюбленим додатковим символом служить дзвін. На запитання про його біографію він, за звичаєм, відсилає до улюбленого віршу:

В нас не було балету на селі.

В нас на селі грязюка, сіно, мухи,

Кейфують свині, лежачі в багні.

У двадцять -

вперше до театру потрапляю...

Я не простий, собі ціну я знаю :

Через завали бруду і халтури

Я сам, навпомацки, прямую до культури,

Щоб потім

десь сумнівний вкрай журнальчик

Мої вірші футболив, як той м'ячик -

Здається, рима є, баження є доречні,

Та звідки ж образи такі небезперечні?

Вони звідтіль, з зарею де заря

Спіткаються на скулах плугаря,

Вони звідтіль, де пахви кров'яні,

Шишки отримаєш частіш ніж трудодні,

Де гною сморід липне, наче клейстер...

Пробач мені, мій добрий балетмейстер,

За те дитинство без просвіту, без куліс.

В нас не було балету на селі.

В. Нестеровський

Леонід Куцевич працює токарем на харківському заводі "Потенціал". Це той, що не так часто зустрічається, випадок, коли Майстр підіймає своє ремесло до рівня мистецтва. Екперти-мистецтвознавці відзначають унікальність його творів, бо це вперше у скульптурі вживаються слюсарна й токарна справа. Леонід накопичив чималий і невеселий життєвий досвід по дорозі до Спілки художників. Але цей досвід перетворюється на глибокі роздуми про життя й про людей, про батьківщину та про те, що вище за любов до батьківщини, - про любов до істини.

Справді щасливий той митець, який зміг виразити всю глибину світовідчуття, всю душу свою в високій і чистій символіці.

Чи можна душу розповісти? Насправді, можна.