|
|
Першу композиційну групу відкриває
статуя кріпачки з немовлям на руках, відомої під
назвою "Катерина", оспіваної Т.Г.Шевченком в
одноіменній поемі. Довго й наполегливо шукали
Н.М.Ужвій, яка позувала для цієї фігури, і М.Г.Манізер
найбільш виразний варіант. Спочатку героїня охоплювала
голову правою рукою. Цей жест передавав відчай,
але був надто однозначний, не розкривав багатогранний
шевченківський образ. Намагались показати
Катерину в русі. Нарешті знайшли найкраще
пластичне рішення -- жінка зупинилась, пригортаючи
дитину до грудей. Як у Т.Г.Шевченка:
| Як тополя, стала в полі
|
| При битій дорозі ; |
| Як роса та до схід сонця, |
| Покапали сльози. |
| За сльозами за гіркими |
| І світа не бачить, |
| Тілько сина пригортае, |
| Цілує та плаче. |
|
| Катерина - втілення чарівного
образу жінки-матері. В ньому знайшли свій вираз
не тільки горе, але й чистота, почуття власної
гідності, гордість. На прекрасному обличчі жінки
- задумливість, скорбота, глибокі переживання
легли зморшками поміж брів. Лініями, що вільно
ллються , плавно переходячи одна в другу,
скульптор ліпить об'єм, передає красу материнських
рук з трепетними пальцями. Дещо узагальнено вирішена
хустка відтінює тонко модельоване обличчя з
легкими тінями на чолі, щоках; і жіноче обличчя здається
живим, рухомим. Глибина перевтілення Н.М.Ужвій в роботі
над образом, можливо, допомогла скульптору знайти
форму пластики -- м'якої, натхненної, доступної,
здавалося б, лише мармуру. Монументальна
трактовка фігури в цілому підказана вирішенням
всього пам'ятника. Композиційна пауза між статуєю
Катерини та наступними скульптурами підкреслює
її самотність, підсилює трагедійне звучання
образу. Слідом за поетом актриса і скульптор підняли
образ Катерини до широкого узагальнення... |
