Біографія В.О.Марченка 

          
 
Володимир Олександрович Марченко
   

Володимир Олександрович Марченко народився 7 липня 1922 року в м.Харкові. Батько його, Олександр Григорович, був родом з сім'ї кріпаків, але зміг одержати гарну освіту. Після закінчення Петербурзької академії лісівництва його залишили для підготовки до професорського звання й потім направили до Інституту лісівництва в Люблінську губернію. Цей інститут під час Першої світової війни був переведений до Харкова.

Коли народився молодший син Володимир, батько був професором сільськогосподарського інституту, а в сім'ї вже було троє дітей: Ірина, Дмитро і Сергій. Господарювала в сім'ї та займалася вихованням дітей мати, Ольга Федорівна, жінка, яка була наділена дивовижною добротою, порядністю та спокоєм. Вона отримала освіту в Петербурзі, до заміжжя була вчителькою. Ольга Федорівна змогла прищепити своїм дітям високі моральні принципи, бездоганну чесність і добре ставлення до людей.

Старша сестра Володимира Олександровича, Ірина, з дитинства захоплювалася поезією, музикою, язиками, закінчила Ленінградський університет і працювала в Харківській консерваторії, а згодом в Ленінграді, займалася історією мистецства. Брат Дмитро, який закінчив  будівельний інститут в Харкові, під час Другої світової війни став спеціалистом в галузі будівництва нафтових споруд; працював спочатку в Баку, потім в Москві (в Міністерстві нафтопромисловості, а потім в Госплані СРСР). Брат Сергій, щойно після вступу до медицинського інституту, в 1939 році був призваний до армії і напочатку війни з Германією потрапив в оточення. Він пройшов у 1943 році так званий "перевірочний табір" і знову потрапив до воєнної служби, а наприкінці 1944 року під час наступальних операцій в Прибалтиці старший лейтенант Сергій Марченко дістав важке поранення і помер.

Повертаючись до дитячих років Володимира Олександровича, треба сказати, що в сім'ї не все було безхмарним. В 1929 році батька та ще кількох лесоводів судили за намагання протидіяти варварським вирубкам лісу (ніби-то на потреби соціалістичного будівництва). Його не було  вдома три роки, а після повернення він прожив недовго, вже в 1940 році помер. Але, незважаючи на негоди, в сім'ї завжди панували дружба і дух високої культури. Особливою любов'ю користувалися мамини читання уголос. Всі діти вивчали іноземні мови, Дмитро вивчав малювання, Ірина - музику. В школі для Володі, мабуть, чи не самим улюбленим предметом була хімія, знання якої допомогло йому виживати під час Другої світової війни.

Після закінчення школи, в 1939 році Володимир Марченко поступив вчитися в Ленінградський університет, на фізичний факультет. Водночас він поступив і на заочне відділення механіко-математичного факультету і до літа 1941 року закінчив два курси фізичного факультету та три курси - механіко-математичного. Коли він приїхав на канікули в Харків, спалахнула війна. До армії його не призвали через сильну короткозорість. З сім'ї в Харкові в ту пору знаходились мати та сестра з маленькою донькою. Евакуюватися з Харкова вони були не в змозі, і невдовзі почалися важкі роки німецької окупації.

Перші часи виживали за рахунок обміну в селах речей на продукти, а потім В.О. почав заробляти на виробництві сірників. Сірники в той час були колосальним дефіцитом, особливо в сільскій місцевості. Марченко передав свою pозроблену хімічну технологію деяким харківським виробникам сірників і одержав від них за це балон хлору. Він дістав також їдкий натр і декілька інших інгредієнтів і в підвалі будинку налаштував власне "виробництво" бертолетової солі та сірників. Мати займалася реалізацією продукції, і ця діяльність допомогла сім'ї вижити.

Коли в 1943 році Харків був визволений, В.О. продовжив навчання, поступив на 4-й курс математичного відділення  фізмату Харківського університету. З того часу все його професійне життя було пов'язане вже тільки з математикою. В 1945 році він закінчив університет, і його залишають в аспірантурі, яку він закінчує достроково.  Вже у січні 1948 року Марченко захищає кандидатську дисертацію "Методи підсумовування узагальнених рядів Фур'є".

Тоді в Харкові при університеті існував науково-дослідний інститут математики. В.О. займався викладацькою діяльністю в університеті, водночас він був науковим співробітником відділу математичного анализу, в якому працював до самого його закриття в 1951 році. Під впливом таких відомих харківських математиків як Н.І.Ахієзер і А.Я.Повзнер Марченко починає займатися проблемами, що були пов'язані з диференціальним оператором Шредінгера, і одразу ж одержує низку блискучих результатів. Вже в 1951 році він представляє до захисту свою докторську дисертацію "Деякі проблеми теорії одномірних лінійних диференціальних операторів другого порядку". Його ім'я стає відомим серед спеціалістів цієї галузі. Водночас продовжується його педагогічна діяльність в Харківському університеті, де в 1950 році він стає доцентом, а в 1952 - професором кафедри математичної фізики.

В 1960 році в Харкові завдяки зусиллям кількох вчених-фізиків, за сприянням П.Л.Капіци, організовується Фізико-технічний інститут низьких температур (ФТІНТ).  Головним ініціатором створення інституту був чоловік, який мав унікальний хист вченого-організатора, - професор Б.І.Вєркін. Треба сказати, що Б.І.Вєркін і В.О.Марченко були не тільки знайомі, але й товаришували з дитинства, хоч Вєркін був трохи старший. І ось під час однієї з їхніх зустрічей, в розмовах про можливу діяльність майбутнього інституту, народилася ідея створення в новому інституті математичних відділів. Цю ідею було втілено в життя і, яким би дивовижним це не здавалося для багатьох, симбіоз фізичних та математичних досліджень в Інституті низьких температур благополучно існує й досі.

Володимир Олександрович очолив в інституті відділ математичної фізики. З цієї миті починається нова доба в житті й науковій діяльності В.О. Він бере активну участь в організації праці математичних відділів і в налаштуванні творчих зв'язків з фізиками та інженерним персоналом інституту. Відзначимо, що з самого початку в інституті запанували рівноправні й дружні стосунки між представниками різних галузей науки. Відчуття єдиної мети і солидарності однодумців взагалі було характерною рисою в житті колектива ФТІНТу. Величезна заслуга в цьому, безумовно, належала і його директорові Б.І.Вєркіну, і провідним вченим інституту, в тому числі і В.О.Марченко.

У В.О. в інституті з'являються нові учні ( Є.Я.Хруслов, Л.А.Пастур та ін.). Водночас виникають і нові теми в його науковій творчості. Його роботи з дифракції хвиль на періодичних структурах відіграли неабияку роль у розвитку прикладних питань радіоелектроніки. Він з великою зацікавленістю обговорює проблеми спектральної теорії операторів з випадковими збуреннями разом з видатним харківським фізиком-теоретиком І.М.Ліфшицем, знаходить нові підходи до вивчання структури спектрів таких операторів. Дослідження розсіяння хвиль на "густих" періодичних структурах приводить В.О. до загальної постановки граничних задач із складною структурою області або границі. Так народився напрям, який отримав назву "задач із дрібнозернистою границею", а згодом метод вирішення подібних задач був названий методом гомогенізації. Пізніше увагу В.О. природним чином привертають нелінійні задачи і методи їхнього вирішення, пов'язані з вирішенням зворотної задачи розсіяння. І тут йому також вдається внести власні оригінальні ідеї в теорію нелінійних інтегруємих рівнянь.

Нарівні з роботою В.О. завжди приділяв велику увагу сім'ї, вихованню сина і дочки, які, подібно батькові, одержали математичну освіту. А ще були і залишаються захоплення лижами, байдаркою, філателією... Спілкування з друзями, співробітниками, науковими колегами завжди було для В.О. справжнім задоволенням, а його доброзичливість та шанобливе ставлення до людей, в свою чергу, знаходять вдячній відгук.

Наукові і громадські заслуги В.О.Марченка дістали визнання в державі і в науковому світі. Він - лауреат Ленінської та Державної премій, нагороджений урядовими орденами; в 1961 р. був обраний членом-кореспондентом, а в 1969 р. - академіком Академії наук України; в 1987 р. він стає академіком АН СРСР. Обрання в цей елітний вищий науковий заклад Радянського Союзу був можливим тільки при наявності видатних заслуг. Нарешті, визнанням його виняткових  досягнень в науці є присудження йому звання Почесного доктора Сорбонни (1997 р.) та обрання членом Норвезького королівського товариства наук і літератури (2001 р.).

  К.В.Маслов, ФТІНТ НАН України

Переклад - автора сайту

Rambler's Top100
Home Запрошуємо до Харкова | Мiська влада | Подорож по Харкову | Що,Де,Коли
Загальна iнформацiя | Харкiвський регiон | Подорож по сайту | Iнтернет

Украинская баннерная сеть

META - українська пошукова система TopList Rambler's Top100

Використовувати тексти та зображення дозволяється тiльки iз посиланням на сайт