| |
|
|
З ЦИКЛУ "ДІД МАКСИМ" |
|
 |
|
4
|
| |
Серед моря нужди і біди
у дитинстві навчав мене дід:
– Бережи в серці сонце завжди –
вбережеш від погибелі світ.
|
|
5
|
|
Увесь вік проробив на
землі.
Хліб ростив,
край боронив
і слово.
...Зійшлися на колінах руки,
немов дороги.
По них
синіють жилами
сліди підвід, на яких
стільки вивіз добра
людям із поля.Гріється проти сонця
на колоді.
Повільно пальцями
провів по бороді,
немов по кобзі –
і полилися слова
до правнуків,
мов із долоні
у землю –
зерна.
Ти іще маленький, сину,
сиди собі та слухай –
нехай посіяне
в тобі
все зійде
і визріє.
З легкої
Прадідової руки
нехай важкими
будуть
колоски.
|
|
|
|
6 |
|
Я ІЩЕ КОЗАК |
|
– "Я іще, - хваливсь
дід бабі, -
ще козак при гострій шаблі!"
– "Сила малась та пішла,
те зосталось, в чім була.
Треба діда підпирати"
-хоче баба здачі дати...
– "Не командуй!
Нахилися
над водою, подивися.
Джбан із нею піднімаю –
небо й хмари в нім хитаю!"
|
|
|
|
7 |
|
ДІД І ОНУК– Ще не забув наше слово, пісні?
–Ні.
– За Вкраїну не брав ще пивні?
–Ні, діду, ні!
– Ми вкраїнці, а кажуть нам: -
Ні!
– Чи повірив ти цій двоєні?
–Ні.
– А як волю, ростиш в таїні?
– Воля змалечку люба мені.
– Не лежать Україні в труні?
– Ні!
|
|
|
|
8 |
|
Дивився дід на
ниви, на хрести,
що сиві, як і він, немов брати.
Ну, як жита? - онук спитав.
І сумовито дід відповідав:
- Хліба хороші, славні, слава Богу.
... Дивлюсь на скору вже й мою дорогу.
- Ще рано, діду. Ще зітрем підків!
Гей, скільки хліба... синіх васильків...
- Земельці сили всі віддав, нема.
То хай останнє вже - мене прийма.
|
|
|
|
9 |
|
ПЕРШИЙ СНІГ
Перший сніг...
Іду я чорнотропом -
сніг ще неглибокий, боязкий.
Він не стане весняним потопом
чи потоком, він лише разки
незабутої роси на вітах.
Тільки зерна осені у них
і сльоти, не відголосок літа
холодів забутих... та шпарких.
Віхоли освищуть і огудять,
заженуть у тіло
бурави.
... Не вони в
мені тривогу будять –
беззахисність тихої трави.
–"Хліб лишився без захисту в полі,
ти ж лепечеш про квітку якусь.
Жаль,
звичайно, усякої долі,
та за
хліб я найбільше боюсь.
Одягни
мене."
Просьба,
як воля.
Помагати
я діду любив.
Він пішов - серцем поле прикрив …
... Ой, як
плакало, плакало поле...
Ой, за
дідом як плачемо з полем... |
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
| |
На пагонах думок
тремтять листочки,
а під корінчиками - вже бруньки
для днів нових...
І серед ночі
святкую роздуми -
і невтямки,
що вже за мить нова настане мука
і поведе новітніше шукать
в глибинні нетрі...
Звідки ця принука?
... Життя і смерть...
Пішли удвох блукать,
шукать, шукать омріяне ночами,
що володіє Всесвітом і нами...
|
|
| |
|
|
| |
Задуха в
місті...
Хочеться на простір.
Там воля зору, серцю, голові.
Є де посіятися - думці просто.
Рости ж не тільки молочай-траві?
Тому, великому, потрібно
жити,
що нас тримає, мучить, підпира,
все будить,
будить,
кличе рвати жили,
щоб істину пізнати.
Вже пора!
До глибу хочеться, у мед
душевний,
що із квітіння, пахощів жаття.
Там ниточка клубка.
Я певний –
отам і сіль, і джерело життя.
|
|
|
|
|
|
... А я люблю
задумливу тривогу
і щоб година й теплі дні були.
Розповідаю про надію Богу
І людям. Це звернувся до бджоли:
Літай та клопочися біля стебел, збирай по
крихітці пергу-пилок, щоб зав'язався на землі й на
небі
за Україну біль моїх думок.
|
|
|
|
|
|
ЧОРНОБИЛЬ |
|
|
Збирає мати
череду,
любисток збирає, м'яту.
Несе до хати,
на рушнику сушить -
дітей купати,
щоб щасливі були,
добрими росли,
щоб зичливі серця мали,
з природою
сердечним словом
розмовляли,
як її мати робила,
і її робити навчила.
- Ой, чи ви, мамо,
дітям своїм cмерті
завчасної хочете,
що ретельно клопочете?
У цих квіточках,
у цих листочках
чорний
чорнобиль.
Ми просимо, ваші діти,
мамо, викиньте квіти,
викиньте листочки.
Чуєте, мамо?
Просимо - сини ваші, дочки.
Ліпше будемо не купані,
та живі...
-Людочки,
хто ж бо виросте
з діток моїх,
коли я їх
не покупаю
у череді,
у любистку,
у м'яті?
- Не знаємо, мамо...
-Куди очі подіти
перед світом-
не купані діти?
Куди очі подіти?
- Не знаємо, мамо...
-Безталанні,
що ви подаруєте коханню?
|
|
|
|
|
|
За І.О.Вирганом |
|
|
Услід поетовій труні:
"Перелився у пісні" |
|
|
|
|
|
...Я вірю,
вірую
в щасливе диво,
Приємно Богу з тим, що Сам створив.
Збере він нас, подивиться на жниво
та й скаже:
-Я не марно їх любив...
|
|
|
|
|
|
Образ Христа - чистота. |
|
|
|
|
|
На бірюзовій тихій воді
березовий тихий листок -
тихим листом.
Від кого?
До кого?
До березового листка-листа
рветься прив'язаний човен.
...Гірко мені без тебе, кохана,
чорно.
|
|
|
|
|
|
