| |
Моє поле |
|
| |
|
|
| |
Поле моє поле, доле моя доле,
Я дякую, доле, що звела ти з полем.
Поле мене щиро в обійми прийняло,
Поле, наче мама, мене годувало.
Мене сиротину, без хати, без тину,
Прийняло ти, поле, як свою дитину.
Я тебе ніколи не зможу покинуть,
Бо не дало, поле, ти мені загинуть.
За щастя таке ще раз дякую долі –
Кохання своє я зустріла на полі.
Кохання, як чиста джерельна криниця,
Як чистого поля дорідна пшениця.
І дякую, доле, я виросла з полем,
А не покотилась перекотиполем.
|
|
|
| |
Подрузі
Тамарі присвячую
|
|
|
|
|
|
Осіння пора |
|
|
|
|
|
Не шуми, берізонько,
Листя не скидай.
Поверни назад мені
Мій веселий май.
Я ще не отямилась,
Як пройшли літа,
А уже в дворі стоїть
Осінь золота.
Осінь, ти не квапся
Листям крутити,
Я ще не втомилася
Молодою жити.
Краще ти до лісу,
Осінь, повернися.
Фарбами осінніми
По лісі пройдися.
А мене сьогодні
Ти ще не займай.
Нехай в моїм серці
Ще побуде май.
Може, ти пізніше
До мене прийдеш?
А може, попутника
Іншого знайдеш?
А я із друзями
Тут повеселюся.
Пісню заспіваємо,
В танку покружуся.
Згадаємо минулі ми
Молоді літа.
А ти ще затримайся,
Осінь золота.
|
|
| |
|
|
|
| |
|
|
|
| |
Водоворіт |
|
Бережіть матусь |
|
|
|
|
|
Водоворіт - водоворіт,
Зібрав людей біля воріт.
Заговорило півсела -
Людина в інший світ пішла.
Горює, плаче її рід.
На кухні вариться обід.
Людина вмерла уночі,
Копають яму копачі.
Усе життя - водоворіт,
Погас для неї білий світ.
Робила, дбала, - все дарма,
Жила людина - і нема.
Одна - родилась на цей світ,
Щоб свій знайти водоворіт.
Друга - пішла у небуття,
Не скуштувавши смак життя.
|
|
Бережіть матусь, - бережіте!
До живих ви частіше ходіте.
Бо жива вас матуся чекає,
Та куди посадити не знає.
Тільки їй, найдорожчій у світі,
Своє серце ти зможеш відкрити.
І поради у неї спитати,
Свою радість та біль розказати.
Як в житті вас спіткає невдача,
Разом з вами матуся заплаче.
Всі перешкоди зуміє здолати,
Щоб від вас ту біду відігнати.
До живої матусі ходіте,
Та привітне словечко знайдіте,
Посидіть, розкажіть їй про себе,
Їй багато від вас і не треба.
Коли мить та остання настане,
І матусі твоєї не стане,
Твоє серце від жалю заплаче,
Та матуся того не побаче.
|
| |
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
Рання весна |
|
|
|
|
|
Рання весна,
Річка кригу вже скинула,
Світить небес синява.
Божі корівки:
На сонечку гріються,
І розквіта сон-трава.
Тане останній сніжок
Між деревами,
Видно зимі вже кінець.
Крапля по краплі
В струмочки збирається,
З шумом стікає в Донець.
Шпак на антені
Виспівує пісеньку,
Ранньої весни гонець,
А за селом,
По дорозі до Харкова,
Вже оживає лісок-бубонець.
|
А на галявинах
Проліски сині ,
Наче б то очі дівчат,
Та понад річкою
Верби плакучі
Мов вартові ті стоять.
Ніжно всміхається,
Сонечко лагідне,
Землю теплом зігріва.
Дзвінким щебетанням,
Струмочками бистрими,
Весна заступає в права.
|
|
|
|
|
|
|
