| |
|
|
|
|
|
|
Жив собі бурячок:
по батькові столовий,
по матері бідовий,
по дядькові кругленький,
по тітці чепурненький,
по дідові активіст,
по бабі... іще якийсь.
І серед своїх братів
найбільшим рости
хотів:
тягнувся до неба –
бо треба ж,як треба!
–
щоб усі побачили,
зрозуміли
значимість
і сказали:
"Ну й бурячок!
По батькові
столовий,
по матері
бідовий,
по дядькові
кругленький,
по тітці
чепурненький,
по дідові
активіст,
по бабі ... іще
якийсь!"
Вийшла хазяйка
на город:
узяла цибулі, моркви,
капустину білобоку,
і тут побачила буряка,
нашого здоров'яка
по батькові
столового,
по матері
бідового,
по дядькові
кругленького,
по тітці
чепурненького,
по дідові
активіста...
В борщі його заходилися їсти
та й приказувати:
"Ну й бурячок!
По батькові
столовий,
по матері
бідовий,
по дядькові
кругленький,
по тітці
чепурненький,
по дідові
активіст,
по бабі... іще
якийсь!" |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
Отак зазвичай і кінчаються мандри
в пустелі –
вмирає верблюд,
у непам'ять
зника провідник,
і ти починаєш любити спокійні готелі
і пристані тихі,до котрих раніше б не звик,і ну
проклинати дороги, піски і верблюдів,
аз ними й мене, і оцю божевільну любов,
своє: „Я піду," –
і моє
(безрозсудне - до люті):
„А хоч і в пустелю-
ти завше від
мене ішов."
Ти кидаєш тінь і валізу,
біжиш, як останній
із тих 'зраїльтян,
мов
зненацька усе загубив.
А сонце кипить в ейфорійно-гулкому всезнанні,
і в тебе в очах визріває міраж голубий.
О ти, чия мудрість ясніша пресвітлості Феба
і рухи нестямні живіші живої води,
з тобою нестерпно, та в сто разів гірше без тебе,
і туга така, що хоч вниз головою ходи.
Хай благословляться сипучі пустельні криниці,
шляхи безкінечні
і ти, що не
втримавсь од зла...
О Бо',зупинись і хоч раз у житті озирнися!
я ж тут,
я слідом,
я завжди за тобою
ішла. |
|
|
|
| |
|
|
|
