Автору «Слова о полку Ігоревім», зважаючи на все, судилося залишитися невідомим. Самий твір, присвячений опису невдалого походу на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 році, набув широкої відомості лише наприкінці XVIII сторіччя, коли він потрапив до рук відомого збирача старожитностей графа А.І.Мусіна-Пушкіна. Графу дістався не оригінальний давньоруський текст XII сторіччя, а його копія часів XVI сторіччя, що згодом надало приводу для спекуляцій на тему достотності «Слова» серед освічених європейців. Мусін-Пушкін зняв декілька копій з рукопису, в тому числі для імператриці Катерини II, і сам зробив перший переклад цього унікального пам'ятника.

В 1800 році відбулася подія, яку можна сміливо назвати історичною: Мусін-Пушкін, разом з Н.Н.Бантишом-Каменським і А.Ф.Малиновським, здійснив перше видання «Слова о полку Игоревім». Паралельно із давньоруським текстом були опубліковані переклад «Слова» на російську мову та невеличкі коментарії. Так «Слово» увійшло в російський, а потім в світовий культурний вжиток.

В 1803 році вийшов перший віршований переклад «Слова» І.Серякова. З того часу продовжуються сперечання про те, чи віршами написано, чи прозою цей пам'ятник давньоруської літератури. Робили навіть спроби озвучити текст згодно із сучасним уявленням про мову XII ст. И все ж таки однозначного розв'язання цей спір, здається, не має: в «Слові» є ритм, зустрічається й рима, але віршів в сучаному розумінні в Давній Русі просто не існувало. Тому в рівному ступені правомірні й прозаїчні, й віршовані переклади, хоча й поетичність пам'ятника краще передають, звичайно, вірши.

Історія перекладень «Слова» багата талановитими іменами — цей пам'ятник ніби притягував найкращі поетичні сили країни. Після перекладу І.Серякова в 1807 році в Харькові було опубліковане віршове перекладення «Слова», що його здійснив наш земляк, видатний просвітитель, поет, перекладач і архітектор О.О.Паліцин. Потім з'явилися віршові перекладення НЯзвицького (1812), І. Левитського (1813) та прозаїчений переказ Н.М.Карамзіна (1816). На Україні над перекладом «Слова» ритмічною прозою працював в 1809—1813 роках В.В.Капніст. Протягом минулих  двох століть вийшло багато перекладів цього видатного літературного пам'ятника, серед яких твори В.А.Жуковського (1819, опубл. 1882), Л.Мея (1850), А.Н.Майкова (1870), Н.А.Заболоцького (1946), І.Шкляревського (1980).

Віршоване перекладення, яке вийшло в світ в Харкові до 200-річного ювілею першого видання «Слова о полку Ігоревім», було створене пером харків'янина В'ячеслава Михайловича Гончарова (Пижа) і належить до числа останніх поетичніх інтерпретацій шедевра давньої літератури. Це — ітог багаторічних історико-філологічних та краєзнавчих пошуків В.М.Гончарова, які він провадив в тісній співдружності із ще одним нашим земляком, художником Н.Гнатченко, картини якого ніби споріднилися з текстом перекладення ще за часів першої публікації.

Автор перекладення, який не дожив до ювілею «Слова», який мріяв про грандіозне святкування цієї події в Харкові, був дійсно чудовою людиною. Справжній талант щедро проявляється у всьому — це ствердження повною мірою стосується й особистості В'ячеслава Михайловича. Фізик за освітою, кандидат наук, автор численних рабіт з теоретичної фізики, він прекрасно малював, тонко відчував музику, грав на фортепіано, захоплювався філософією... А ще він писав проникаючі вірши, віддав чимало часу громадській діяльності на благо рідного міста. Його віршоване перекладення «Слова» — це ланка у нескінченному ланцюгу хранителів прометеєва вогню вітчизняної культуры, одна з тих, що про них сказав академік Д.С.Ліхачов: «Як неможливо в будь-який, самий великий телескоп вмістити реальну зірку, так неможливо будь-яким, найгарнішим перекладом замінити геніальний твір. Десятки, сотні телескопів будуть спрямованими на «Слово о полку Ігоревім», та всі вони будуть відкривати в ньому щось нове, котре не помітили попередні... Цей пам'ятник є вічно свіжим. Кожна епоха знаходить в ньому нове й своє. Це приначення справжніх творів мистецтва: вони говорять нове новому, і вони завжди сучасні».