Харків тих років — великий адміністративний, промисловий, науковий та культурний центр. Саме тут зосереджено значні сили української творчої інтелігенції, серед яких помітне місце належало майстрам образотворчого мистецтва. Коріння цього процесу - явище не випадкове, бо бере початок в історичному минулому міста, коли в середині XVIII ст. академіком І. Саблуковим було засновано при міському колегіумі додаткові художні класи. Вони мали велике значення для розвитку мистецької культури на Слобожанщині, їх існування протягом майже 25 років певною мірою обумовило те, що коли в Харкові на самому початку XIX ст. В. Каразіним було засновано перший на Україні університет, у ньому вже велися заняття з живопису, малюнка та історії мистецтва високоосвіченими художниками-викладачами. Завдяки придбанню виняткової збірки гравюр в університеті було започатковано й музейну справу, яка з часом стала поповнюватися дарованими або переданими за заповітом приватними колекціями. Так було закладено основи зібрання музею красних мистецтв Харківського університету (1861), а згодом відкрито Харківський міський художньо-промисловий музей (1886).

З художнього середовища міста сформувалась ціла низка талановитих майстрів, серед яких видатне місце належить Д. Безперчому — співучню Т. Шевченка по Академії мистецтв у Петербурзі. Саме йому випало на долю стати вчителем значної кількості відомих майстрів, діяльність яких розвинулася в другій половині XIX — на початку XX ст. Все це підготувало грунт для відкриття 1869 року в Харкові школи малюнка М. Раєвської-Іванової - своєрідного осередку художньої культури. Певну роль у мистецькому житті міста в другій половині XIX ст. відігравала виставкова діяльність. Починаючи з 1872 р. у Харкові експонувалися щорічні виставки «Товариства передвижників», кілька академічних виставок, творчі доробки художників-харків'ян.

У цей час тут жили й працювали: Д. Безперчий, М. Раєвська-Іванова, І. Соколов, С. Васильківський, П. Левченко, М. Беркос, М. Пестриков, Є. Шрейдер, М. Уваров. Не поривали зв'язків з Харковом М. Ткаченко, М. Самокиш; тісно поєднані з ним були К. Трутовський, І. Похитонов, О. Сластіон. З містом пов'язані перші кроки в мистецтві Г. Семирадського. На все життя зберіг любов до рідного краю І. Рєпін. Поблизу Харкова, у родовому маєтку, формувалася рання творчість 3. Серебрякової.

Саме в цей період відкрито в місті (у садку будинку Алчевських) перший пам'ятник Т. Шевченку, на Театральній площі — пам'ятники О. Пушкіну та М. Гоголю, тощо.

Тривалий час існувало Товариство художників. Завдяки заснованому в 1895 році Харківському Товариству любителів красних мистецтв відкрито художнє училище, де викладали випускники Петербурзької Академії мистецтв. Поряд з цим у місті існували кілька приватних студій та живописно-декоративна школа під керівництвом Л. Тракала. З неї вийшла низка художників, творчість яких набула популярності в 20-х роках XX ст. і була пов'язана з містом протягом довгого часу. Після буремних подій 1917-1919 рр. Харків став першою столицею України, що значною мірою сприяло зростанню його як культурного центру. У мистецтві цей період позначився особливим розвитком агітаційного напрямку та графіки. Художники створюють плакати, листівки, розписують агітпоїзди. Вони прагнуть знайти відповідну часові нову стилістику через пошуки виразної експресивної форми. Так виникають декоративні панно, якими прикрашають місто до громадських та політичних свят, оформлюють вулиці та площі.

1921 року було відкрито на правах вузу художній технікум, 1927 року - художній інститут, де викладали провідні митці. Незабаром талановиті випускники інституту поповнюють ряди майстрів образотворчого мистецтва України, процес формування якого в цей час не тільки в Харкові, а й по всій країні набуває нових якостей. У мистецтві виникають різні за напрямками угруповання художників з вельми полярними програмами. Боротьба, що ведеться між ними за пріоритетність тих чи інших поглядів на розвиток сучасного мистецтва, сприяє поступовому перетворенню цих угруповань в організаційні об'єднання однодумців. Найбільш значними стають серед них АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України) та ОММУ (Об'єднання молодих митців України). Ці об'єднання по своїй суті теж були неоднорідні, кожне з них відстоювало правильність своїх позицій, виплескуючи енергію в ідейно-творчих дискусіях, в організації програмних виставок. Характеризуючи мистецьке життя цього періоду, не можна обійти естетичне виховання широких кіл населення через утворення художніх студій. Значну увагу в цьому питанні треба приділити дитячій студії, що існувала при Палаці піонерів з 1935 року. Високий рівень викладацької діяльності, безпосередній контакт з творцями-художниками відіграли свою роль у розкритті здібностей молодого поколіня майбутніх майстрів. З середовища студії згодом увійшли до українського мистецтва таланти, що визначили цілу епоху, починаючи з кінця 1940-х — початку 50-х років.

Велике значення для мистецького життя Харкова мав всесвітній конкурс на проект пам'ятника Т.Г. Шевченку, що завершився його відкриттям у 1934 році. Конкурс проходив кількома етапами, у ньому брали участь видатні майстри країни й світу. Він складався з кількох виставок-конкурсів з широким обговоренням і став для багатьох певною творчою школою.

Неабияку роль відіграли в житті міста музейні заклади. Серед них треба відзначити Державну картинну галерею, відкриту 1935 року в спеціально виділеному приміщенні. Вона увібрала до своєї колекції понад п'ятдесят тисяч експонатів - видатних зразків українського, російського, західного та східного мистецтва, творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткових витворів мистецтва. Тут експонувалися періодичні виставки найвидатніших майстрів України та Росії, виставка художників Грузії, творчі звіти художників-харків'ян, які входили до різних об'єднань.

Подією в художньому житті міста стала організація в 1938 р. Харківського відділення Спілки художників України, яке згуртувало навколо себе значні сили фахівців з різних галузей образотворчого мистецтва. Останні передвоєнні роки були часом остаточного формування в Харкові міцного творчого колективу, доробок якого був би значно вагомішим, якби не раптовий напад на країну фашистської Німеччини.

Війна порушила мирне життя, поставила перед працівниками мистецтва нові завдання. З перших її днів значний загін художників приступив до випуску «Вікон ТАРС», плакатів, листівок, що кликали на боротьбу з ворогом. Частина художників пішла до діючої армії, решта працювала в тилу. У зв'язку з окупацією Харкова багатьом довелося евакуюватися до міст Росії та Середньої Азії. До Самарканду виїхав художній інститут, де в 1942 р. відбувся перший за роки війни випуск об'єднаних вузів Москви, Ленінграда, Києва та Харкова. Наслідки окупації були жахливі. Частково загинула під час пожежі та була розграбована значна частина музейної колекції, яку не встигли вивезти, було зруйновано центр міста, лежали в руїнах квартали житлових будинків, громадські споруди, фабрики та заводи. Шибениці, розстріли людей у Лісопарку та Дробицькому Яру, облави та обшуки, вивезення населення на рабську працю до Німеччини, знущання, голод та темряву приніс ворог до Харкова. Таким його побачили визволителі в лютому, а згодом - у серпні 1943 р. Ще гули гармати, а місто вже поступово поверталося до життя. Наприкінці року почалися заняття в художньому інституті. Відновилася діяльність Спілки художників, її члени у складі творчих бригад виїздять до звільнених районів України, ведуть літопис зруйнувань. Восени 1944 р. у місті відкрилася перша виставка «Художники України - рідному Харкову». Зміст творів - патріотичний подвиг народу.

Поступово налагоджується життя творчого колективу Спілки художників, який теж зазнав важких втрат у війні. Згадка про загиблих вкарбована в пам'яті та роботах тих, що вижили в роки лихоліття. Вже на перших повоєнних виставках 1945 та 1946 років у Києві харків'яни посідають помітне місце, а деякі з них мають успіх і на Всесоюзній виставці 1947 року в Москві.

Відновлюється учбовий процес у художньому інституті та училищі. В їхніх стінах багато фронтовиків. Зріє творча сила, якій призначено взяти на себе відповідальні завдання в мистецтві України другої половини двадцятого століття. Велику допомогу в його розвитку надають досвідчені педагоги, у тому числі відомі художники з Києва та Москви. У ці роки поряд з провідними майстрами образотворчого мистецтва на виставках можна побачити твори молоді, яка пройшла гартування у вирі війни. За їхніми плечима — бойові будні, госпіталі, втрати друзів, важка робота в тилу та на відбудові повоєнного мирного життя. Такі й теми їхніх творів, можливо, інколи надто прямолінійних і декларативних. Молодим художникам ще бракує історичного та філософського осмислення подій, а може й образної виразності. Твори не завжди досконалі за формою, та їм не відмовиш у щирості й людяності, великій любові творців до обраних персонажів і сюжетів. У ці роки серед харків'ян зростає прагнення до тематичної картини зі складною багатоплановою композицією, до графічних серій, складних скульптурних рішень. Особливо це помітно в творах, присвячених Декаді української літератури та мистецтва в Москві 1951 року, на великих виставках 1954 та 1957 років. Серед цих творів, значною мірою помпезних, з'являються паростки й нового погляду на проблеми мистецтва, що робить творчість ряду художників своєрідним явищем на тлі схожих між собою за темою чи за сюжетами творів. Цим паросткам невдовзі доведеться зміцніти, досягти значних успіхів у живопису, скульптурі, графіці й сценографії. Саме в цей час, на початку 1960-х років, створено при Харківській Спілці художників секції монументального та декоративно-прикладного мистецтва, де основою останньої стала творчість художників Будянського фаянсового заводу.

З часом секція поповнилася фахівцями інших спеціалізацій, випускниками нових факультетів ХХПІ, що пов'язали свою творчість з оформленням інтер'єрів, промислових виробів, сувенірних зразків тощо. До заслуг Спілки треба віднести її постійне піклування про народних майстрів, допомогу їм через комісію з народної творчості, в організації виставок народних майстрів з різних регіонів України, залученні до наукових конференцій іноземних фахівців. Все це мало вплив на розвиток мистецької культури Слобожанського краю.

Існування такого значного творчого потенціалу, яким став колектив художників Харкова, не можна відірвати від процесу самооновлення через систему художньої освіти в місті, що склалася і, незважаючи на всілякі перегини в різні історичні періоди, витримала іспит часом. Виховання художників охоплює по суті весь період становлення творчих здібностей — від навчання у дитячих творчих закладах (студіях, школах, художньому училищі з його випробуваною системою середньої освіти) до художнього, а з 1963 р. - художньо-промислового інституту, який протягом тривалого часу готує велику когорту фахівців з різних галузей мистецтва. Це гарантує своєчасне поповнення Спілки свіжими творчими силами, надає їй змогу зберегти мистецькі традиції, зв'язок між поколіннями митців, завжди бути на високому професійному рівні. Починаючи з 1920-30-х рр., з Харковом пов'язана творчість видатних художників, які у різні роки жили й працювали тут: М. Самокиш, М. Бурачек, С. Прохоров, О. Кокель, О. Симонов, А. Страхов, О. Маренков, Ф. Седляо. І. Падалка. Л. Блох. В. Меллер. А. Петрицький, В.Аверін, М.Козик, В.Савін, О. Хвостенко-Хвостов, В. Касіян, В. Єрмилов, В. Косарєв, М. Дерегус, В. Рифтін, Г. Цапок, М. Фрадкін, Б. Бланк, П. Горілий, Є. Світличний, С. Бесєдін, М. Шавикін, Г. Бондаренко, Й. Дайц, В. Мироненко, О. Любимський, М. Рибальченко, О. Довгаль, М. Каплан, І. Мельгунова, Н. Соболь, Д. Овчаренко та інші. На їх долю випала честь стати фундаторами Спілки художників, закласти основу колективу, що згодом збагатив творчість митців, діяльність яких співпала з воєнним та повоєнним часом: Л. Чернов, Г. Томенко, М. Шапошников, М. Рябінін, Л. Твердянська, Б. Вакс, Й. Карась, М. Сліпченко, Л. Шматько, С. Луньов, М. Гнойовий, В. Селезньов, а також творчість тих, котрі стали широко відомі у 1960-80-ті роки: А. Сафаргалін, А. Константинопольський, А. Насєдкін, Е. Трегуб, Л. Братченко, Д. Сова, В. Ненадо, Б. Корольков та інші.

До цього списку слід внести члена-кореспондента Академії мистецтв України, народного художника України, заслуженого діяча мистецтв України О.А. Хмельницького, відомого митця й педагога нашого часу, який виховав не одне покоління українських художників, більш ніж 20 років очолював секцію живопису ХО СХУ і знаходився на цьому посту до самої смерті.

Зупиняючись на питаннях про становлення Спілки, не можна не відзначити вплив на розвиток її творчості майстрів, які тою чи іншою мірою були пов'язані з Харковом у різні роки. Це М. Шаронов, Ф. Кричевський, С. Григор'єв, Г. Меліхов, М. Лисенко, інші; російські художники О. Авілов, П. Котов, автор пам'ятника Великому Кобзареві в Харкові М. Манізер. Творчість харківських митців містить невичерпний матеріал для вивчення й ознайомлення з цілою епохою у мистецтві, бо за кожним — велика спадщина. Харківськими мистецтвознавцями, членами критичної секції, було підготовано свого часу праці, в яких висвітлено це питання. Так, М. Безхутрий, крім нарисів про творчість П. Левченка, повісті «Сонячний художник», альбому «С. Васильківський» та монографії «Самокиш», багато й плідно працював над довідником «Художники Харкова» та був співавтором «Історії українського мистецтва».

Авторами монографічних альбомів стали М. Чернова («Д. Безперчий», «М. Рябінін», «А. Насєдкін»), О. Фадєєва («Г. Томенко»), Г. Фісан («Д. Овчаренко»), А. Новосьолова-Хмельницька («Федір Гнідий»), інші. 1978 року вийшов альбом «Образотворче мистецтво Харкова» (вступна стаття В. Сізікова). За цей час видано значну кількість каталогів, присвячених як окремим майстрам, так і виставкам творів, а також буклетів, проспектів, статей з питань мистецтвознавства, тощо. Така велика творча та громадська праця, яку вела і продовжує вести Харківська Спілка, була б неможлива без організаторської ролі правління ХО СХУ, яке очолювали в різний час С. Бесєдін (1938-1947), Д. Шавикін, М. Рибальченко, Є. Соловйов, Г. Томенко (1947-1953); В. Сізіков (1953-1987), В. Сидоренко (1987-1997), його нинішній керівник В. Ковтун.

Треба відзначити, що саме останнім часом у Спілці набули сили елементи оновлення завдяки приходу нових творчих індивідуальностей, що внесли свіжий струмінь у характер образотворення. Виставки стають більш різноманітними, зростають кількісно, особливо багато проводиться персональних. Неабияку роль відіграє при цьому збільшення експозиційних площ, відкриття нових виставкових приміщень. Багато авторів експонують свої твори за кордоном, не кажучи вже про обласні та всеукраїнські експозиції творів живопису, графіки, скульптури, театрального та декоративно-прикладного мистецтва. Налагоджуються зв'язки між художниками Харкова та майстрами інших міст і країн. Великий вплив на творче життя Спілки мала організація в Харкові Міжнародної виставки, присвяченої 150-річчю від дня народження І.Ю. Рєпіна в 1994 р., утворення Міжнародного благодійного фонду ім. І.Ю. Рєпіна, сполучної ланки у відносинах українських, російських та білоруських художників. У рамках цих взаємовідносин проводяться конференції, виставки та їх обговорення. Художники Харкова взяли участь у виставках українського мистецтва в Йєльському університеті (США), Берліні (Німеччина), Ліллі (Франція), міжнародних виставках графіки «4-й Блок», що експонувалися в Харкові та Києві, виставках у Києві «Трієннале графіки-97» та «Трієннале живопису-98», виставці харківської скульптури та творів майстрів декоративного мистецтва в Києві, та інших.

Ціла низка творів харків'ян увійшла до скарбниці національного мистецтва, привертаючи до себе увагу оригінальністю задуму, стилістичною виразністю та майстерністю виконання. В останні десятиліття з'явилися значні твори монументально-декоративного характеру, що прикрашають наше місто. Це мозаїки та розписи, фрески та вітражі, керамічні панно, рельєфи, монументи. Ними оздоблено різноманітні будівлі — промислові та громадські, храмові споруди, стадіони, станції площі та парки. Все це є свідченням повноцінного життя Спілки художників Харкова. Безумовно, як будь-який процес формування колективу, а творчого особливо, воно має свої «піки» та «спади». А на ці роки припало чимало історичних катаклізмів, що впливали на мистецьку активність. Однозначно охарактеризувати ці періоди неможливо, однак безумовним визнанням успіхів художників Харкова стало відзначення багатьох з них почесними та вченими званнями, орденами, медалями, преміями різного рангу. Серед тих, хто в різні роки плідно працював чи працює й нині у Харкові, є народні художники СРСР, народні художники України, заслужені діячі мистецтв України, заслужені художники України та інших республік, члени Академії мистецтв СРСР, члени Академії мистецтв України, Петровської Академії наук і мистецтв (Росія), Академії наук України, Академії архітектури та Академії будівництва України, дійсні члени Міжнародної Академії інформатизації при 00Н, лауреати Державних премій, міжнародних відзнак, муніципальних премій Харкова.

Творча діяльність Харківської організації Спілки художників України з притаманною їй самобутністю та масштабністю, що була сформована всім попереднім розвитком мистецтва краю, за 60 років існування стала невід'ємною частиною культурного життя не тільки Харківщини, а й усієї України.